Реформа школи: ТОП-5 порад, що допоможуть дітям вчитися краще

Навіщо взагалі щось змінювати у шкільній гуманітарній освіті? Досить поглянути на статистику: 57% дітей читають у школі не з власної волі, і тільки 4% українських школярів володіють знаннями та навичками, достатніми для того, щоб аналізувати незнайомі тексти. От вам і довчили дітей до результатів, слабших від середнього рівня!

Утім, покращити ганебну ситуацію в гуманітарній шкільній освіті можна й без особливих бюджетних вливань. Про це - далі в статті, а також про основні баги шкільної системи, що мала б розвивати в дітях навички читання та роботи з текстами. Та про найцікавіші освітні фічі з Франції, Британії та Канади, які нам би варто взяти на озброєння.

Якщо вам простіше сприймати інформацію у відео- або аудіоформаті - клікайте на це відео:
 

Як заохотити дітей до читання у школі: вчителі, цікаві книги та… Тік-Ток!

Окрім уважного дослідження статистики та іноземного досвіду, ми звернулися до Лесі Ворониної, відомої української письменниці, що пише дуже популярні книжки для дітей та підлітків, які навіть включені до обов’язкової шкільної програми! Ми запитали її, як заохотити дітей і підлітків до читання у школі, та які сучасні українські підліткові книжки можуть захопити їх і спрямувати до "світу читання". Ось що відповіла пані Леся:

"Чи наша школа заохочує до читання? Напевне заохочує… Не знаю, це залежить страшенно від того, який буде вчитель, здебільшого це вчителька. Є учителі, які вміють закохати у читання, вони захоплюють своєю пристрастю до читання і заражають їх цим..."

Пані Леся порекомендувала аж три книги, які вона вважає за необхідне включити до шкільної програми. Це "Заклятий меч" лауреата премії "Книга року БіБіСі-2019" Володимира Аренєва, книга для молодших підлітків "Дракони, вперед!" та книжка відомої журналістки Олени Максименко, що має назву "Пси приручають людей".

А тоді ми звернулися до ще захопливішої теми - бук-блогерства, і Леся Воронина й тут порекомендувала звернути увагу на людський фактор:

"Я познайомилася з кількома малими блогерами книжковими. Один - Володя Каліш - почав у п’ять років зі своєю розкішною мамою, яка математик, програміст… Зараз йому дев’ять, він став суперпопулярний, він зірка… Хтось зі слухачів на моїй передачі книжковий лабіринт запитав - "Чи можна змушувати дітей читати", він відповів - "Ні, бо діти вільні, як коти, і їх ні до чого змішувати не можна…"

Між іншим, про бук-блогерство й зумерів. Уже понад рік у Tik-Tok популярним є хештег BookTok, і для його розгону не знадобилося жодного факультету. Видання біт-юей пише, що він переріс в окрему нішу цієї соціальної мережі та усе більше набирає популярності. Автори статті називають цей тренд не інакше як ренесансом читання серед покоління Z.

Хештег BookTok набрав уже мільйони переглядів. І що важливо - ті книжки, які масово обговорюють у TikTok, стають бестселерами, що стимулює продажі паперових видань. От вам і зумерський ренесанс, не проґавити б його в Україні!

Тож опираючись на ретельно опрацьовану інформацію, ми зібрали п’ять порад. Попри те, що не одна з-поміж них є як мінімум дискусійною, однак жодна не є позбавленою сенсу. Тож дискусія в коментарях до статті була б тут особливо доречною.

Держава має розвивати компетенції вчителів та більше на них покладатися

Держава має тісно працювати з учителями, залучаючи до цього найуспішніших. Будь-які зміни, що впроваджуються в школі, мають обговорюватися з учителями, авторитетними у своїх галузях. Ці досвідчені педагоги мають напряму впливати на формування шкільних програм і методичних баз.

Держава має забезпечити, щоб ці люди могли ділитися власним досвідом і міркуваннями зі спільнотою педагогів, тим паче сучасні технології значно полегшують цей процес. Важливо також, що до справи варто долучити дитячих психологів, які значно розширили б компетенції шкільних педагогів!

Відтак, шкільні вчителі мають отримувати актуальні знання, щоб чітко розуміти: які навички мають розвинути в дитині уроки мови та літератури, як вимірювати цю ефективність і як підвищувати ключові показники, визнані у всьому світі. А ще - усвідомлювати, які інструменти та прийоми справді працюють на зацікавлення дітьми читанням, а які лише віддаляють літературу від їхнього життя.

Також держава має залучати до популяризації читання як практики та вивчення конкретних книжок не лише Івана Дорна чи інших інфлюенсерів, а й самих юних читачів на кшталт Володі Каліша, про якого згадувала Леся Воронина. Такі помічники точно б стали в пригоді вчителям!

Шкільна програма має бути раціональною, готувати дітей до майбутнього

У основу методик викладання шкільних предметів мови та літератури, а також шкільних програм, має лягти новітній світовий досвід. Шкільна програма має стати раціональною, а не популістичною.

Ключовою метою навчання мають стати не звучні й пафосні гасла на кшталт формування якихось абстрактних "якостей громадянина України, який усвідомлює свою належність до світової спільноти", які нібито має розвивати зарубіжна література, або, прости господи, "високі моральні цінності".

Звичайно, ми-то з вами, дорослі люди, можемо скільки завгодно вважати, що моральність і патріотизм - реально важливі речі, але я не сумніваюся, що коли ці вирази чують діти, в усіх них, окрім найзапекліших відмінників, зводить щелепи від знудженого позіхання.

А виправити ситуацію доволі легко - варто лише замінити пафосні абстракції на життєву конкретику. Не "патріотизм" і "любов до рідної землі", а "толерантність, інклюзивність" і "свідоме громадянське суспільство". Не "високі моральні цінності", а емпатія, людяність і здоровий глузд. Не "краса рідного краю", а краса і потворність як естетичні категорії.

Я переконаний, що Міносвіти робить злочин, і далі реплікуючи ці допотопні уявлення про те, чого саме мають навчати дітей у школі на уроках мови та літератури.

Адже школа - це інструмент для розвитку навичок і компетенцій, які в глобалізованому, нафаршированому технологіями світі майбутнього діти могли б реально використовувати в особистому, суспільному та, звичайно, професійному житті.

Варто об’єднати вивчення мови та літератури без втрати навчальних годин

Як би контроверсійно це не виглядало на перший погляд, але світова практика показує, що об’єднати вивчення мови та літератури в один предмет - не така вже й кепська ідея.
Принаймні якихось убивчих аргументів проти неї я досі не зустрічав, якщо знаєте ви - пишіть у коментарі!

При цьому таке об’єднання в жодному разі не має передбачати тупо зменшення годин на нову дисципліну. Натомість слід поставити акцент на інструментах взаємодії з текстом, його опрацювання та використання здобутої інформації на практиці.

Це значить - менше топтання на підметах, присудках і "де ти з’їси ці лини" та більше усвідомленої аналітики з боку дітей, яка проявлялася б у критичному розборі прочитаного, приміряння нової інформації до власного життя й пошуках взаємозв’язків між прочитаними текстами.

Виливалася б така аналітика в написання есеїв або вільних творів на різноманітні теми, в яких повторення кліше з підручників вважалося б вадою, а не єдиним шляхом до високої оцінки.

Ну скажіть - знадобилася вам у житті фонетична транскрипція? Чи не варто залишити подібні тонкощі для фахових мовників, а натомість навчати дітей грамотності у менш нав’язливий спосіб? Адже навіть орфографічні вміння читання прокачує не гірше за остогидлі школярам диктанти.

Такий принцип діє й у Франції, і в Британії, і в Канаді. Там немає окремих предметів, які б відділяли вивчення мови від вивчення літератури. Скажу більше - тамтешні вчителі залучають до розвитку навичок роботи із текстами не тільки художку! Та про це далі.

Не літературою одною: що іще варто вивчати сучасним дітям?

Так от, шкільну програму з вивчення літератури варто серйозно урізноманітнити. І я кажу не лише про те, щоби скасувати хроноцентричний підхід до вивчення літератури, що цілком себе дискредитував.

Адже історію літератури цілком достатньо вивчити оглядово поруч з історією мистецтва загалом (наприклад, на уроках історії світової культури чи просто історії), навіщо мордувати цим дітей ще з восьмого класу? Невже укладачі програми справді вважають, що у восьмому класі діти мають зрозуміти Данте?

Взагалі в школі має бути менше акценту на зубрінні та фактажі, а більше - на творчій, креативній роботі. Відповідно, об’єктами вивчення має бути не високочолий тисячолітній канон літератури, а тексти, які дозволять школярам навчитися розуміти літературу загалом.

Адже насильно втовкмачити цінність "Повії" Панаса Мирного сучасним зумерам - це іще той неподоланний виклик.

Інша справа - навчати критичного мислення чи заохочувати до читання творчістю Макса Кідрука, Ірени Карпи чи того ж таки Володимира Аренєва. Може дещо й старших, - але все ж таки їхніх сучасників!

Але крім цікавіших художніх творів, діти мали б знайомитися з іншими прикметними "текстами" (у широкому розумінні), як це роблять вже у школах багатьох держав. Я маю на увазі розгляд кінофільмів - і зокрема українських стрічок, - картин, скульптур, фотографій тощо - якщо вони, звісно, відповідають тематиці навчання.

І звісно ж - комікси, закордонні та українські, теж варто додати до програми, адже це унікальний жанр на стику літератури та образотворчого мистецтва, цінність якого нині, у двадцять першому столітті, в культурних, освічених людей сумнівів не викликає.

Ось, наприклад графічний роман "Діра" варто порадити Міносвіти в першу чергу. Адже це - реальна, і тому особливо тривожна і щемка історія про українського художника Сергія Захарова, який намагався протидіями владі незаконної ДНР, влаштовуючи партизанські художні акції. Однак - був спійманий путінськими посіпаками.

Що ж із ним сталося далі та як виглядає ця дивовижна історія, сподіваюся, українські школярі колись дізнаються. А разом із тим отримають нагоду осягнути комікс як жанр, поговорити про роль мистецтва в суспільстві, поміркувати про громадянське суспільство й патріотизм на прикладі нещодавніх подій, а не подвигу Захара Беркута - тощо…

Необхідно фундаментально реформувати ЗНО

Зовнішнє незалежне оцінювання також необхідно навсправжки реформувати, перенісши наголос на навички, визнані цінним результатом шкільної освіти загальносвітовою педагогічною спільнотою. Ну тобто - із того, чи вгадає дитина правильний варіант відповіді, на те, чи вона реально вміє працювати з текстами. Адже важлива саме ця навичка, а не "визубрив і забув"!

До того ж підготовка до ЗНО фактично робить увесь останній рік навчання у школі контрпродуктивним для дітей. Замість вивчати найактуальнішу літературу кінця двадцятого - початку двадцять першого століття, що могло б ще якось виправдати хронологічний принцип програми… Діти ошаліло зубрять інформацію до ЗНО…

І тут я радив би поглянути на програми випускних іспитів для школярів за кордоном - якого рівня опанування роботи з текстами вони вимагають? Наприклад, одна з ключових компетенцій, яка потрібна для здачі такого іспиту в Британії - це якраз читання й робота з текстами, причому й незнайомими теж. І жодне зазубрювання там не допоможе…

Такий же принцип працює на різноманітних тестах на знання іноземної мови, наприклад, французькомовний DELF-DALF або англомовний TOEFL (щоправда, останній з ухилом у наукові тексти).

Це лише п’ять порад, які після всіх попередніх досліджень проблем шкільної освіти в Україні "випливли" на поверхню ледь не самі собою. І кожна з них не потребує якихось надмірних фінансових вливань чи кардинальних змін.
Натомість вони вимагають від держави більшої уваги до інтересів як вчителів, так і учнів. Чи згодні ви з ними, чи може маєте інші слушні поради? Доречно було б додати їх у коментарях до цього тексту!