Російська матрьошка. Чому УПЦ й надалі є частиною гундяєвської РПЦ

Є в Росії "православний" телеканал "Спас". Канал засновано Московською патріархією РПЦ. Ось фрагменти документального проєкту "Війна і Біблія". Директор каналу Борис Корчєвніков і протоієрей Ігор Фомін приїхали на окуповану частину України, щоб пояснити : вбити українців - це воля Божа. І якщо всіх не вирізати, це гріх малодушності .

РПЦ продовжує діяти в Україні через свою філію УПЦ МП. Чому ? Причин багато. Вони мають багато "своїх" осіб, інкорпорованих у владу, хороших юристів і ефективну пропаганду, яка навіть щирим і патріотичним експертам вбила в голову, що вони відокремили українську філію РПЦ , що їх можна заборонити лише забороняючи кожну парафію через суд , а не законом і інші нав’язані думки, яким у нас вірять не аналізуючи.

А тут моя стаття , яка спростовує усі ці помилкові висновки.

Українська православна церква - це і далі частина РПЦ

У питанні про заборону діяльності Російської православної церкви в Україні найменше йдеться про московську церкву, бо з нею все ясно. Це політична, а не релігійна організація, повністю підпорядкована Російській Федерації та її спецслужбам. Патріарх Кіріл інтегрований у найвище керівництво в Кремлі, він опікувався розробкою ідеології "русского міра", яку завзято пропагує впродовж довгих років.

Пропагуванням "русского міра" займається і Українська православна церква Московського патріархату, яка досі не засудила цієї ідеології. В офіційних документах її керівництво все ще називає РПЦ "руською церквою", хоч це ідеологема, за якою криється міф про "три братні слов’янські народи", що їх намагаються роз’єднати "автокефалісти", "уніати", "нацисти" та "англосаксонці".

До останнього часу УПЦ МП могла почуватися відносно безпечно, бо у владі про її інтереси піклувалося цілий пласт високопоставлених чиновників. Ситуація почала змінюватися після обшуків, які в церковних приміщеннях провела Служба безпеки України та рішень РНБО від 1 грудня. Виконуючи їх, уряд підпорядкував Державну службу з етнополітики та свободи совісті безпосередньо Кабінету Міністрів України й відкликав дотеперішнього керівника. Це вселяє певну надію, бо ДЕСС має "забезпечити у двомісячний строк проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом, за необхідності вжити передбачених законом заходів".

Зміна підпорядкування та кадрові перестановки в ДЕСС не вирішують головної проблеми – активного заперечування центральним органом державної влади зв’язків УПЦ МП з РПЦ. Всупереч законам, іншим нормативно-правовим актам, православному канонічному праву і здоровому глузду. Зміни в ДЕСС мають бути дуже глибокими, щоб вона виконувала покладені законодавством повноваження.

Пізнавати правду як матрьошку

Розробляючи законопроєкт "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій" (№ 8221), я звернувся з депутатським запитом до ДЕСС для роз’яснення позиції державної влади, зокрема, щодо заборони діяльності в Україні Російської православної церкви, зв’язків із нею УПЦ МП, а також ставлення до автокефалії Православної церкви України. Відповіді від Служби (які я прокоментував, отримавши на це нові відповіді) викликали моє велике здивування.

Спочатку я подумав про низький фаховий рівень авторів документів ДЕСС через відомі проблеми державного апарату. Але поглиблений аналіз привів мене до іншого висновку: РПЦ адвокатують чиновники, які мають на меті будь-якою ціною зберегти її діяльність в нашій країні.

Викривати й нейтралізувати цю стратегію довелося за принципом матрьошки – підняття першої фігури відкриває чергову і так далі, аж до останньої. Пізнавальний ефект від проаналізованого був приголомшливим: робота центрального органу виконавчої влади сфокусована не на захисті національних інтересів України, а на запереченні необхідності, а то й самої вимоги, обмежити/заборонити діяльність в Україні:

• релігійних організацій (об’єднань), які безпосередньо або як складові частини іншої релігійної організації (об’єднання) входять до структури (є частиною) РПЦ;
• а також релігійних центрів (управлінь), які входять до складу чи визнають (декларують) у будь-якій формі підлеглість РПЦ у канонічних, організаційних, інших питаннях.

І знову, як у випадку із правовими підставами заборони РПЦ ("Україна зобов’язана заборонити Російську православну церкву", 7 грудня), потрібно заглибитися в деталі окремих законів, широко їх цитувати та пояснювати значення використовуваних термінів. А також аналізувати небезпеку позиції ДЕСС для українського православ’я, прав і свобод православних вірян, базових інтересів Української держави.

Читайте також: Влада проти рішення ЄСПЛ щодо законодавчої заборони російської церкви

У термінології суперечностей немає

Для предмету нашого обговорення важливі такі терміни: "релігійна організація", "релігійне об’єднання/об’єднання релігійних організацій", "управління" і "центр релігійного об’єднання", "релігійна громада", "релігійні організації як юридичні особи". Терміни чітко прописані в Законі "Про свободу совісті та релігійних організацій", зокрема в статті 7. Для спрощеного висвітлення проблеми використовуватиму також термін "церква/церкви" як синонім головних християнських об’єднань релігійних організацій у нашій державі.

Згідно з частиною другою ст. 7 релігійними організаціями – крім релігійних громад, управлінь і центрів, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), духових навчальних закладів – є також "об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями)".

Для людини, віддаленої від питань канонічного права та юриспруденції загалом, може здаватися, що в законі помітна термінологічна неоднозначність, бо церкви називаються одночасно "релігійними організаціями" та "об’єднаннями". На відміну від митрополій, єпархій, громад, монастирів і навчальних закладів, у них немає статусу юридичної особи. І на відміну – додам – від такої практики у більшості країн Європи.

Але суперечностей немає, бо для держави важливий функціональний зміст названих термінів. Церква/об’єднання вважається релігійною організацією, бо вона гуртує вірян одного культу, об’єднаних однією канонічною структурою та дисципліною. І тому церкви/об’єднання представляються управліннями і центрами, тобто своїми керівними органами згідно канонічного права (собори і синоди) та головною митрополією як адміністративним центром (по простому: щоб була адреса, за якою направляються документи). Церковні управління не наділені статусом юридичної особи, але згідно закону про свободу совісті вони наділені правовою суб’єктністю.

Для держави важливий функціональний зміст названих термінів. Церква/об’єднання вважається релігійною організацією, бо вона гуртує вірян одного культу, об’єднаних однією канонічною структурою та дисципліною

Згідно зі Статутом про управління УПЦ МП (змінений 27 травня): "2. Найвищими органами церковної влади і управління УПЦ є Собор єпископів УПЦ та Священний Синод УПЦ на чолі з Митрополитом Київським і всієї України".(…) 5. Установи Української Православної Церкви: Київська Митрополія УПЦ, синодальні установи, управління єпархій, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, місії, братства і сестринства – мають цивільну правоздатність і є юридичними особами з моменту реєстрації їхніх статутів в органах державної влади". Згідно зі своїм статутом (ухвалений 1991р., змінений 1996 р.), Київська митрополія УПЦ МП "є центральний виконавчо-розпорядчий церковний орган (релігійний адміністративний центр)".

Коли шукати церковно-канонічний зв’язок УПЦ МП з РПЦ, тоді необхідно аналізувати саме Статут про управління УПЦ МП. І єдиний правовий механізм виявлення такого зв’язку - це процес реєстрації Статуту. Бо згідно з частиною першою ст. 9 закону про свободу совісті, "релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14".

У цьому безумстві є свій метод

Але попереднє керівництво ДЕСС підтвердило (у листі до митрополита Онуфрія від 2 липня та у відповіді на моє депутатське звернення), що реєструвати зміни до Статуту про управління УПЦ МП не потрібно. Як констатовано в листі до очільника УПЦ МП, за чинним законодавством, "Статут про управління УПЦ, який є статутом релігійного об’єднання, а не певної юридичної особи, реєстрації не підлягає. Натомість підлягають реєстрації зміни до статутів юридичних осіб УПЦ, якщо вони матимуть місце внаслідок змін у Статуті про управління УПЦ. Відповідні роз’яснення були висловлені під час консультацій із Юридичним відділом УПЦ".

Водночас у відповіді на моє депутатське звернення вказано, що Статут про управління УПЦ МП "не є статутом релігійного центру (управління) та не потребує реєстрації в порядку, визначеному статтею 14 Закону № 987. Дія частини десятої статті 14 Закону № 987 не поширюється на Статут про управління УПЦ, оскільки цей припис стосується лише реєстрації статутів (положень) релігійних центрів (управлінь), а не релігійних об’єднань".

Це логічний і юридичний треш. Складається враження, що в ДЕСС не розуміють юридичних термінів, визначених законом про свободу совісті та положенням про ДЕСС. Від слова взагалі. Проте, як кажуть поляки, в цьому безумстві є свій метод.

Складається враження, що в ДЕСС не розуміють юридичних термінів, визначених законом про свободу совісті та положенням про ДЕСС. Від слова взагалі. Проте, як кажуть поляки, в цьому безумстві є свій метод

Порядок реєстрації статутів про управління унормовує ст. 14 частина 14-16 закону про свободу совісті. Крім цього, в положенні про ДЕСС, серед інших завдань цього органу, записано: "8) проводить відповідно до законодавства реєстрацію:

статутів (положень) релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій) та духовних (релігійних) закладів освіти;

релігійних організацій як юридичних осіб".

Отже, всупереч ствердженню самої ДЕСС, реєстрація статутів релігійних центрів і управлінь відбувається безвідносно до їх статусу як юридичних осіб і є прямим обов’язком Служби.

Показово, що у листі до ДЕСС від 28 вересня митрополит Онуфрій не здивувався відмові ДЕСС реєструвати зміни до Статуту про управління УПЦ МП, а подякував «за роз’яснення щодо порядку реєстрації Статуту про управління УПЦ з доповненнями та змінами, який був прийнятий 27 травня 2022 року на Соборі УПЦ».

Ознаки приналежності УПЦ до РПЦ

Дякувати Онуфрію є за що, бо незаконні рішення від імені державної влади дозволили УПЦ МП отримати від Української держави дуже щедрі подарунки.

ДЕСС імперативно ствердила, що "шляхом внесення змін до Статуту про управління УПЦ, по суті, в односторонньому порядку розірвала організаційні відносини з РПЦ". Тим самим УПЦ МП уникнула процедури проведення релігієзнавчої експертизи змін до статуту про своє управління (ч. 4, пункт 7 Положення про ДЕСС). А більшість релігієзнавців вважає, що таке розірвання не відбулося.

Рішенням РНБО таку експертизу мають провести, але це лише частина завдання, яке має бути виконане. Бо основна загроза інтересам нашої держави полягає в дечому, значно серйознішому за незаконну діяльність ДЕСС. Тобто, у відмові пройти передбачену законом про свободу совісті процедуру реєстрації змін до статуту про управління, подати необхідні документи та відповісти на ключові запитання.

Основна загроза інтересам нашої держави полягає в дечому, значно серйознішому за незаконну діяльність ДЕСС. Тобто, у відмові пройти передбачену законом про свободу совісті процедуру реєстрації змін до статуту про управління, подати необхідні документи та відповісти на ключові запитання

У відповіді на моє депутатське звернення ДЕСС визнала необґрунтованим застосування до релігійних організацій УПЦ МП пунктів 2 та 3 частини восьмої статті 12 закону про свободу совісті. Частина восьма визначає, що входження релігійної організації (об’єднання), "яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об’єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» визначається у разі наявності однієї з таких ознак:

1) "у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України";

2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об’єднання) "містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об’єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об’єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов’язуючими для релігійної організації (об’єднання), що діє на території України";

3) статутом (положенням) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов’язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об’єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об’єднання) з правом вирішального голосу.

Здавалося б, все викладено чітко, логічно та згідно з інтересами національної безпеки в умовах російської військової агресії. Але не для ДЕСС. Так само як і для групи із 49-х депутатів забороненої законом ОПЗЖ, що оскаржила в Конституційному Суді закон, яким запроваджено норми щодо розміщення в назві релігійної організації інформації про входження до іноземного центру.

Читайте також: Україна зобов’язана заборонити Російську православну церкву

Особливо обурлива маніпуляція

Коментуючи норми частини восьмої ст. 12 згаданого закону, ДЕСС ствердила, що передбачені пунктами 2 та 3 частини восьмої "юридичні факти - це події, що настали не в Україні, а на території держави-агресора". І тому "окремі зареєстровані в Україні релігійні організації поставлено в несприятливе становище, з якого вони не можуть вийти самостійно".

Наприклад, зазначала ДЕСС, якби певне релігійне об’єднання в Росії проголосило, що споріднене за вірою релігійне об’єднання в Україні входить до його складу, то це зобов’язало б відповідне об’єднання в Україні змінити свою назву незалежно від того, як ідентифікують себе його віряни та духовенство, яку назву бажають мати та що зазначено в статуті їхнього релігійного об’єднання".

Усі норми законодавства можна звести довести до абсурду з надією, що все буде покірно сприйнято. Адже все сказано з високої державної трибуни, полито псевдо-юридичним соусом і змазано патріотичною риторикою. Насправді - це особливо обурлива маніпуляція.

Собор УПЦ МП 27 травня прийняв рішення про те, що постанови Соборів РПЦ не є підставою для діяльності Собору єпископів УПЦ МП; Митрополит Київській і всієї України припинив членство у Священному Синоді РПЦ; Предстоятель УПЦ пожиттєво обирається єпископатом УПЦ без подальшого благословення Патріархом РПЦ; за богослужінням у всіх храмах і монастирях УПЦ не поминається ім’я Патріарха Московського і всієї Русі; зі Статуту про управління УПЦ вилучено всі пункти про зв’язок УПЦ з РПЦ, зокрема й пункт про те, що УПЦ є самокерованою частиною РПЦ» (формулювання ДЕСС).

Натомість у ключовому пункті 1 Статуту стверджується: "Українська Православні Церква є самостійною та незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ від 27 жовтня 1990 року". ДЕСС попросила УПЦ МП про "роз’яснення", які написав митрополит Онуфрій (лист від 28 вересня). Згідно з його інтерпретацією, УПЦ МП "отримала самостійність і незалежність у своєму управлінні та устрої від Руської Православної Церкви, і через неї також отримала з’єднання з Єдиною Соборною І Апостольською Церквою, тобто з іншими Православними Церквами.(…) Відповідно до оновленого Статуту, УПЦ контактує з іншими Помісними Православними Церквами безпосередньо".

Ці "роз’яснення" послужили ДЕСС для констатації, що "на сьогодні у правовому й організаційному вимірі немає ознак підпорядкування релігійного центру УПЦ в Києві релігійному центру РПЦ у Москві, з погляду логіки організації Вселенського православ’я УПЦ не є однією з помісних Церков Вселенського православ’я, а зв’язана з іншими помісними Церквами через РПЦ. Цей зв’язок на сьогодні не означає здійснення координації міжнародної діяльності УПЦ з РПЦ".

Читайте також: Києво-Печерська Лавра: чи добре засвоєні уроки

Розірвати замкнене коло

УПЦ МП нічого не може "координувати", бо канонічність УПЦ МП повністю залежить від Собору РПЦ і особисто від патріарха Кіріла. Це внормовує статут РПЦ (глава ІІІ, ст. 5). Категорія "інші православні церкви" (які визнають канонічність УПЦ МП) включає в себе також РПЦ. Виходить, що для збереження зв’язків з Вселенським православ’ям УПЦ МП просто вимушена зберігати підпорядкування РПЦ і входити до її структур. Тим більше, що УПЦ МП не залишила за собою іншої можливості, розірвавши євхаристійне єднання з Вселенським патріархатом. Тобто вчинила, як складова й повністю лояльна до Москви частина РПЦ.

УПЦ МП нічого не може "координувати", бо канонічність УПЦ МП повністю залежить від Собору РПЦ і особисто від патріарха Кіріла

Отже, УПЦ МП не розірвала канонічних зв’язків з РПЦ і надалі залишається "самоуправною з правами широкої автономії" частиною РПЦ (гл. Х, ч. 1). А "незалежність і самостійність" в її управлінні окреслена архієрейським Собором РПЦ 1990 р. положенням "Про Українську Православну Церкву" (гл. Х, ч. 2). Грамота від 27 жовтня 1990 р. згадується в статуті РПЦ (гл. Х, ч. 3) поруч з іншими документами: "В своєму житті й діяльності УПЦ спрямовується Рішенням Архієрейского Собору РПЦ 1990 року "Про УПЦ", Грамотою Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом УПЦ, який затверджується її Предстоятелем та схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі". Зміни до статуту УПЦ МП затверджує московський патріарх (гл. Х, ст. 3).

І про це УПЦ МП нагадав Синод РПЦ 7 червня: "рішення про зміну статусу УПЦ може бути ухвалене лише в рамках канонічної процедури, що включає постанову Помісного Собору РПЦ". І пригрозив, що "самочинні дії щодо зміни статусу УПЦ можуть призвести до появи нового розколу всередині неї". Не без злорадства нагадуючи, що на це звернув увагу також Синод УПЦ, який вказав у своїй заяві від 12 травня, що "будь-які дискусії, які стосуються життя УПЦ, мають відбуватися в рамках канонічного поля і не повинні призводити до нових розділень у Церкві".

Разом з тим московський центр висловив "всіляку підтримку та розуміння архіпастирям, пастирям, чернецтву й мирянам УПЦ, що зазнають безпрецедентного тиску з боку представників розкольницьких структур, місцевої влади, засобів масової інформації, екстремістських організацій та націоналістично налаштованої частини громадськості" (постанова від 29 травня). А це означає, що в Москві багато простять (наприклад, незгадування Кіріла підчас богослужінь), лиш би все залишилося по-старому.

Московський центр висловив "всіляку підтримку та розуміння архіпастирям, пастирям, чернецтву й мирянам УПЦ, що зазнають безпрецедентного тиску з боку представників розкольницьких структур, місцевої влади, засобів масової інформації, екстремістських організацій та націоналістично налаштованої частини громадськості" (постанова від 29 травня)

І саме так сталося, бо в канонічному, правовому та організаційному статусі УПЦ МП нічого не змінилося. УПЦ МП не звернулася до РПЦ з жодним документом про зміну її канонічного статусу. Таким чином, для Москви вона надалі залишається "самоуправною з правами широкої автономії" частиною РПЦ. Зміни до статуту про управління від 27 травня - це всього лише "матеріал для внутрішньої дискусії", а не правовий і канонічний документ.

Відмовляючи у реєстрації змін до Статуту про управління УПЦ МП, їх "дискусійний" характер підтримала ДЕСС. Всупереч закону, який – такий парадокс – спочатку хотіла виконати УПЦ МП. Внаслідок цього, для Української держави та московської церкви чинним є Статут про управління УПЦ МП в редакції 2017 р. І саме він розмішений на офіційному сайті церкви. Все згідно закону, що визнає будь-який неупереджений суд.

Керівництво УПЦ МП буде слушно аргументувати, що хотіло виконати закон, але Українська держава вирішила, що це не потрібно. А коли буде заборонена діяльність УПЦ МП за її зв’язки з РПЦ, тоді московська церква буде аргументувати, що це неправда і на підтвердження представить документи ДЕСС.

Замкнене коло, по якому УПЦ МП, її захисники та адвокати вирішили водити Українську державу та активну частину українського суспільства, яка шокована новими повідомленнями про "відкриття", які робить СБУ від час чергових обшуків у приміщеннях московської церкви. Зараз настав час це коло розірвати.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, народний депутат України, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.