Геть від Москви: як повномасштабне вторгнення Путіна відкрило Україні двері до членства в ЄС

Вторгнення Росії в Україну у 2014 році, анексія Криму і окупація частини Донбасу суттєво не вплинули на позицію європейців. Ситуацію змінив ранок 24 лютого 2022 року, коли повномасштабне вторгнення Росії поставило Євросоюз перед вибором: відкрити для України свої двері або, можливо, втратити її назавжди. Вибір був зроблений швидко і однозначно. Києву дали “зелене світло” на подання офіційної заявки на членство в ЄС. 

У цій статті пояснюємо:

• Як Україна наближалася до ЄС протягом перших десятиліть незалежності
• Чому початок війни з Росією у 2014 році не змінив ставлення європейців до можливості членства України в ЄС
• Як повномасштабне вторгнення вплинуло на плани Євросоюзу щодо запрошення українців у європейську родину
• Що далі: на якому етапі шляху до ЄС Україна зараз, коли все ж розпочнуться перемовини про вступ

Тернистий шлях довжиною у 20 років: як Україна йшла до реальних перспектив членства у ЄС

Політичні відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли останній визнав незалежність України. Але ідея вступу України до ЄС, яка народилася зі здобуттям державності, була остаточно сформульована і законодавчо задекларована лише у 1993 році. 

У Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993-го “Про основні напрями зовнішньої політики України” вперше було – зверніть увагу, наскільки обережно! – задекларовано, що “перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам”. Цей же документ зафіксував намір України укласти з Євросоюзом Угоду про партнерство і співробітництво, “реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом – до повного її членства у цій організації”. 

З тих пір почався тривалий процес поступового наближення України до Євросоюзу, який просувався вкрай повільно. Адже українська влада першої декади незалежності, яка вийшла з радянської номенклатури, до кардинальних змін і реформ була абсолютно не готова. Так, 25 березня 2001 року президент України Леонід Кучма заявив, що якщо б йому запропонували членство в ЄС прямо зараз, він би відмовився. “Євросоюз не самоціль, це наша стратегічна мета, і йти до неї треба відповідними кроками… Ми не здатні там бути ні економічно, ні політично", - наголосив він.

Леонід Кучма, другий президент України
Фото: Getty Images

Відігравав велику роль, звісно, й російський фактор: Москва хотіла продовжувати тримати Київ у своєму політичному пулі. У листопаді 2001 року той же Кучма заявив, що взагалі не можна ставити питання, з ким буде Україна - з Росією чи з Європою, бо відірвати Україну від "братнього народу" неможливо. "Така постановка питання некоректна. Це те саме, що вибирати між хлібом і водою, дахом і фундаментом", – сказав він.

Помаранчева революція 2004-2005 років дала Україні велику надію, адже нова українська влада на чолі з Віктором Ющенком була щиро налаштована на приєднання України до ЄС. Але, як нещодавно заявив президент Європейської комісії у 2004-2014 рр. Жозе Мануель Баррозу, серед самих членів ЄС на той час ”не було консенсусу”, і тому як альтернатива Україні була запропонована угода про асоціацію.

Тим часом Кремль продовжував затягувати Україну у свою орбіту, і з приходом до влади президента Віктора Януковича у лютому 2010 року йому це майже вдалося. 1 липня 2010-го у Верховній Раді ще “по інерції” був прийнятий закон “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, який як одну з основних засад задекларував “забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС”. Але подальші дії проросійської “Партії регіонів” були спрямовані на те, щоб повністю зробити Україну сателітом РФ. З часом “євроінтеграція” стала формальним, ритуальним дійством, а в реальність вступу України до ЄС не вірила жодна зі сторін перемовин. 

Апогеєм охолодження стосунків Києва і Брюсселя стало рішення Януковича у листопаді 2013 року не підписувати Угоду про асоціацію України з ЄС. Це стало чіткою декларацією: Україна йде до Москви. Мости спалені, рішення прийняте. 29 листопада Янукович покинув Вільнюс, де проходив Саміт ЄС, зробивши на прощання заяву, що перемовини з Євросоюзом мають продовжуватися лише за участі третьої сторони – Росії. Адже, мовляв, це важливий економічний партнер України, і треба “мінімізувати ризики”.

“Маємо безліч питань, які нам потрібно найближчим часом вирішувати спільно, у форматі Україна - ЄС - Росія", – сказав тоді Віктор Янукович.

“Тристоронні переговори для нас неприйнятні”, – відповів на це президент Єврокомісії Жозе-Мануель Баррозу. 

“Ми не можемо піддаватися на зовнішній тиск, зокрема Росії”, – наголосив президент Європейської ради Герман ван Ромпей.

У Києві тим часом вирував Євромайдан. Протестувальники виступили з чіткою вимогою відставки Януковича. Цікаво, що представництво ЄС в Україні у заяві від 29 листопада толерантно закликало українців “утриматися від застосування сили”. Але о четвертій ранку 30 листопада 2023 року беркутівці жорстоко побили молодих протестувальників, що залишалися на Майдані, відкриваючи нову сторінку української Революції Гідності. 

Та влада "Партії регіонів" продовжувала йти по окресленому Росією шляху. 17 грудня 2013 року Янукович у Москві підписав з Путіним низку угод – зокрема, про 15-мільярдну позику Україні від Росії. З цієї суми, яку називали подарунком Путіна Януковичу в обмін на відмову від євроінтеграції, Київ встиг отримати лише 3 мільярди доларів. І Україна, до речі, досі намагається довести, що не повинна віддавати “борг Януковича” Москві, в міжнародних судах.

Далі події розвивалися швидко і відомим усім нам чином. 21 лютого 2014 року Янукович утік з України. Євромайдан переміг, і в той момент усім причетним до цієї перемоги здавалося, що членство України у ЄС – реальне і близьке. Але в Брюсселі, Парижі, Берліні та інших впливових містах Європи, на жаль, так не думали.

Період великого занепокоєння. Війна Росії проти України не змогла швидко переконати європейців, що Україна – це Європа

Вторгнення Путіна в Україну у 2014 році, анексія Криму і початок багаторічних кривавих бойових дій на Донбасі, варто визнати, дали новий імпульс євроінтеграції України. Але, на жаль, не переконали Європу у необхідності прискорити реальний процес вступу України до ЄС. Пояснення зрозуміле: держави ЄС боялися йти на пряму конфронтацію з Росією. Тому обмежувалися заявами про “занепокоєння та стурбованість” – слова, які стали основою для гірких жартів українців протягом наступних років.

Фото: gettyimages

Втім, 21 березня 2014 року було підписано політичну частину Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а економічну частину — 27 червня 2014-го (до речі, разом з Молдовою). У вересні того ж року Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду (але повністю вона набула чинності лише у 2017 році). 

Спікер ВРУ Олександр Турчинов тоді оптимістично заявив, що Україна стане членом ЄС вже через п’ять років. У той самий час президент України Петро Порошенко, міркуючи вже більш реалістично, повідомив, що Україна планує подати офіційну заявку на членство у ЄС у 2020 році, після проведення низки необхідних реформ (програма реформ “Україна-2020”).

Але, незважаючи на готовність і бажання України стати членом ЄС, офіційні представники Євросоюзу продовжували тримати Київ на дистанції. Власне, знову-таки, величезну роль відігравав у цьому тиск Кремля.

Так, під час саміту Європейської ради 30 серпня 2014 року, коли лідери держав ЄС обговорювали можливість надання Україні реальних перспектив членства, Путін особисто зателефонував Баррозу і недвозначно заявив, що, за бажання, “може взяти Київ за два тижні”. Про це очільник Єврокомісії переповів іншим учасникам засідання Євроради, і хтось з них поширив цю інформацію далі, аж поки її не опублікувало італійське видання La Repubblica (у той час, суто для інформації, Італія головувала у ЄС на чолі з прем’єром Маттео Ренці).

До слова, майже через десять років, у лютому 2024 року, Баррозу, вже як екс-президент ЄК, продовжує боятися можливої реакції Путіна на вступ України до ЄС. “Європейський Союз не готовий прийняти країну, яка перебуває у стані війни, подібної до війни в Україні, – бо це означало б принести війну в ЄС”, – підкреслив він, що символічно, відкриваючи вже згадану вище конференцію під назвою “Вступ України до Європейського Союзу”.

Такої стриманої дипломатичної позиції ЄС щодо європейських перспектив України європейські політики притримувались аж до кінця лютого 2022-го. Під час останнього перед повномасштабним вторгненням Росії Саміту Україна - ЄС, який відбувся 12 жовтня 2021 року, сторони обмежилися декларативними спічами про “незмінну відданість зміцненню політичної асоціації та економічної інтеграції України з Європейським Союзом”, закликали Росію до припинення вогню та реалізації Мінських угод. Про реальні перспективи членства України в ЄС не йшлося. “Ми визнали європейські прагнення України та привітали її європейський вибір”, – було написано у фінальній заяві Саміту.

Варто зауважити, що у щорічному зверненні президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн “Про становище Європейського Союзу”, проголошеному у вересні 2021 року, слово “Україна” взагалі не згадувалося. Зате йшлося про європейське майбутнє держав Західних Балкан.

Урсула фон дер Ляєн / Фото: Associated Press

Велике вторгнення Путіна: у Європі нарешті визнали, що місце України – у Євросоюзі

Все змінив ранок 24 лютого 2022 року. До європейських лідерів поступово почало приходити розуміння, що Києву необхідно надати не лише термінову воєнну допомогу, але й політично зафіксувати приналежність України до Європи.

Першими про необхідність швидкого вступу України до Європейського Союзу заявили очільники Польщі, Естонії та Литви. “Польща підтримує прискорений шлях членства України в Європейському Союзі. Статус кандидата має бути надано негайно, а переговори про членство слід розпочати невідкладно після цього”, – написав президент Польщі Анджей Дуда у соцмережі Twitter 26 лютого. 

Того ж дня, після розмови з президентом Європейської Ради Шарлем Мішелем, про необхідність пришвидшити процедуру вступу України до ЄС наголосив і президент України Володимир Зеленський. “Настав вирішальний момент, щоб раз і назавжди закрити багаторічну дискусію та ухвалити рішення про членство України в ЄС”, – заявив він у соцмережах.

27 лютого за членство України в ЄС публічно висловилися ще кілька європейських лідерів.
"Якщо ЄС не буде розширюватися - то буде розширюватися хтось інший. Україна входить до нашої європейської родини”, – підкреслив згодом прем’єр-міністр Словенії Янес Янша. Про те, що його країна “абсолютно підтримає” заявку України на членство в ЄС повідомив і міністр у європейських справах Ірландії Томас Бірн. Україну треба прийняти в ЄС за пришвидшеною процедурою, – висловив впевненість прем'єр-міністр Чехії Петр Фіала.

Примітно, що тоді ж Угорщина – єдина з держав ЄС – вустами міністра закордонних справ Петера Сійярто чітко артикулювала, що не надаватиме зброю Україні, а також не дозволить транзит летальної зброї через свою територію. “Такі поставки можуть стати об'єктами ворожих військових дій… Ми повинні забезпечити безпеку Угорщини”, – наголосив тоді угорський міністр.

І, нарешті, 28 лютого 2022 року, лише через чотири дні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Київ офіційно подав заявку на членство у Європейському Союзі. “Україна – одна з нас. Ми хочемо, щоб вона була в Європейському Союзі", – однозначно заявила президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. 

23 червня 2022 року Європейська Рада офіційно надала Україні статус кандидата на вступ до Євросоюзу – і окреслила сім реформ, які українська влада має провести для початку перемовин про членство в ЄС. З того часу почалася кропітка робота з підготовки України до початку перемовин про вступ.

Детальніше про шлях України до ЄС протягом останніх двох років – читайте в матеріалі Еспресо: Як Україна йде до ЄС. Результати 2023 року – що здобули, що ще треба зробити?

Щоправда через рік, у червні 2023 року виявилося, що з семи пріоритетів Україна фіналізувала лише два: продовження судової реформи та прийняття закону про медіа. 

Чотири інших зобов’язання – реформа Конституційного суду, боротьба з корупцією, відмиванням грошей та зміна законодавства про національні меншини – офіційний Київ виконував аж до кінця 2023 року. А закон про лобізм, на якому наполягає Єврокомісія, був затверджений лише зараз, 23 лютого 2024-го. 

Незважаючи на це, 8 листопада 2023 року Єврокомісія прийняла політичне рішення: рекомендувала Європейській Раді розпочати з Україною перемовини про вступ до Євросоюзу. А 14 грудня у Брюсселі саміт лідерів ЄС постановив розпочати переговори про вступ з Україною. Щоправда, коли вона нарешті виконає всі встановлені ЄС умови.

Про те, як непросто лідери ЄС “протягували” рішення про початок перемовин про вступ з Україною – читайте в матеріалі Еспресо: Що вирішив саміт лідерів ЄС щодо України: перемовини про вступ та вето Орбана на гроші для Києва.

“Європейська Рада пропонує Раді ЄС ухвалити відповідні рамки переговорів після того, як будуть вжиті відповідні кроки, викладені у рекомендаціях Європейської Комісії від 8 листопада 2023 року”, – йшлося у рішенні Європейської Ради від 14 грудня 2023 року.

Що далі: на якому етапі перебуває процес початку перемовин про вступ України до ЄС

З хороших новин: у січні 2024 року вже офіційно розпочалася процедура скринінгу – оцінки експертами Єврокомісії відповідності українського законодавства європейському, та паралельно планування необхідних змін до законодавства та реформ. 

Зазвичай скринінг починають вже після старту перемовин про членство. Україна почала цей процес раніше. Власне, протягом 2023 року Київ започаткував процедуру “селф-скринінгу” – самостійного  планування українськими чиновниками заходів з гармонізації українських законів з європейськими. Як повідомив Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції за координації наприкінці минулого року, вже опрацьовано біля 28000 актів права ЄС, і виявлено, що понад 2700 з них підлягають подальшій повній та/або частковій імплементації в українське законодавство. В той самий час більш, ніж 1600 – вже повністю імплементовано, а ще 23000 – не потребують імплементації.

Урсула фон дер Ляйєн та Володимир Зеленський. Фото: Reuters

З не дуже хороших новин: за більш, ніж два місяці, з моменту остаточного рішення про початок перемовин про вступ України до ЄС, чітка дата цього історичного старту досі ще не встановлена.

Головна причина невизначеності з графіком – Україна дуже пізно затвердила закон про лобізм, про який йшлося вище. А це означає, що формально 7 критеріїв, необхідних для початку перемовного процесу, визначених ще у 2022 році, офіційний Київ виконав лише 23 лютого 2024 року.

Тепер очікується наступний крок: Європейська Комісія повинна офіційно заявити про виконання Україною всіх умов для початку перемовин. Раніше у ЄК повідомляли “Еспресо”, що такий звіт має відбутися “до березня 2024 року”. Але його дата, зважаючи на гальмування Києва з затвердженням “лобістського закону”, досі не визначена.

Після заяви Єврокомісії про завершення Україною необхідних 7-ми реформ, має завершитися і підготовка переговорних рамок – документу, який встановлює основні засади і є основою перемовин про вступ до ЄС. Тут теж є проблема. Офіційний Київ очікував, що переговорна рамка буде затверджена навесні 2024 року, про що заявляв президент Зеленський. Але у Брюсселі раптом вирішили не поспішати з цим процесом. 

21 лютого 2024 року Урсула фон дер Ляєн, – до речі, абсолютно неочікувано для дипломатичного естаблішменту в Брюсселі, і тим більше для української влади, – заявила, що переговорні рамки не будуть готові аж до виборів у Європейський парламент. 

“Ми все ще працюємо над переговорною рамкою. Думаю, що вона буде готова не до європейських виборів, а після них, бо я бачу розвиток різних переговорних позицій… Це потребує певного часу, але думаю, що приблизно влітку, на початку літа ми будемо готові”, – повідомила президентка Єврокомісії.

Кореспондент Еспресо звернувся за коментарем до речника Європейської Комісії і отримав дипломатичну відповідь: “Робота над підготовкою проекту переговорних рамок триває. Його буде подано на розгляд Ради ЄС після доопрацювання – протягом наступних тижнів або пізніше. Комісія продовжуватиме відстежувати прогрес України у виконанні решти кроків, визначених у рекомендаціях від 8 листопада, і готова прозвітувати Раді, як тільки вони будуть виконані. Україна робить великі кроки, і Комісія продовжуватиме підтримувати Україну на кожному кроці на цьому шляху”.

Інше інформоване джерело з Єврокомісії на умовах анонімності пояснило Еспресо, у чому реальна причина затримки. “Звісно, є різні переговорні позиції з боку різних держав ЄС… Має місце й бажання Угорщини максимально відтермінувати цей процес… Але головна причина – не Угорщина, а вибори в Європарламент і позиція європейських фермерів. Керівники держав ЄС, в яких є впливовим фермерське лоббі, банально не хочуть розгнівати фермерів підтримкою України, щоб їхні партії не втратили голоси на виборах”, – розповів один з обізнаних з ситуацією чиновників.

Урсула фон дер Ляєн та Володимир Зеленський.
Фото: Reuters

До речі, сама фон дер Ляєн однозначно піклується про підтримку своєї партії, німецької ХДС (Християнсько-демократичний союз), яка також традиційно розраховує на голоси аграрного лобі. Нагадаємо, що ХДС висунула кандидатуру Урсули фон дер Ляєн на переобрання президентом Єврокомісії, і вона нині є найбільш перспективним кандидатом на цю посаду від загальноєвропейського правоцентристського блоку – Європейської народної партії.

Нові плани, озвучені фон дер Ляєн, повністю гальмують процес початку Україною перемовин про вступ. Адже переговорні рамки, після їх підготовки, в свою чергу мають бути офіційно затверджені Радою ЄС. 

Вибори у Європарламент заплановані на 6-9 червня 2024 року. На 17 червня призначений неформальний саміт лідерів ЄС, 24 червня відбудеться засідання міністрів закордонних справ ЄС, і 27-28 червня – саміт Європейської Ради. Це – три найближчі дати, коли переговорні рамки для України можуть бути обговорені на високому рівні після завершення їх підготовки Єврокомісією. Варто підкреслити, що переговорні рамки повинні бути підтримані одноголосно усіма державами Євросоюзу. Що знову дає можливість прем'єр-міністру Угорщини Віктору Орбану та його уряду вдатися до блокування і шантажу. 

Більше про попередні спроби Віктора Орбана накласти вето на українські європроекти читайте у тексті: Що вирішив саміт лідерів ЄС щодо України: перемовини про вступ та вето Орбана на гроші для Києва

Далі постає ще одна проблема, напряму пов’язана з позицією Угорщини щодо української євроінтеграції. Для фактичного початку перемовин з Україною про вступ до ЄС, після затвердження переговорних рамок усіма членами Євросоюзу, має бути скликана Міжурядова конференція за участі лідерів усіх держав ЄС. А скликається вона державою, яка на той момент головує у Європейському Союзі. 

Зараз у Раді ЄС головує дружня до Києва Бельгія, але з липня – головування приймає Угорщина. Саме тому Україні було б дуже важливо встигнути розпочати процес перемовин до кінця червня 2024-го. Тепер все залежить, знову-таки, від політичної волі очільників ЄС: чи захочуть вони педалювати процес вступу України, чи початок перемовин все ж відкладуть на другу половину цього року. Наразі рішення про це не прийняте. Шанси на більш швидкий прогрес в України все ще є.

Тут хотілося б пригадати вже згадану в одній з попередніх публікацій розмову кореспондента Еспресо з одним з європейських дипломатів після саміту лідерів держав ЄС у грудні 2023 року. Тоді він на умовах конфіденційності повідомив, що Віктор Орбан так легко погодився вийти з зали засідань Європейської Ради “на каву” і дозволив ухвалити рішення про початок перемовин про вступ з Україною, бо перед цим лідери ЄС досягли згоди, що фактичний початок перемовин відбудеться не раніше, ніж наприкінці 2024 року. Офіційного підтвердження цій заяві нам досі знайти не вдалося. Але з плином часу вона виглядає все більш правдивою.

Втім, на проведення ефективних перемовин та реформ Україна ще має багато часу. Адже найближча орієнтовна дата їх завершення, оголошена посадовцями Євросоюзу залишається незмінною. Як неодноразово заявляв Шарль Мішель, у Брюсселі ставлять собі за мету, щоб підготовка до вступу України до ЄС завершилася до 2030 року.