Дивна грузинська мрія

Кілька днів тому в Україні обурювалися заявою президентки Грузії Саломе Зурабішвілі. Вона вважає, що у рамках мирної угоди за результатами війни в Україні, Росія має віддати Сакартвело окуповані Південну Осетію та Абхазію. Відверто кажучи, після демонстративної відмови Тбілісі допомагати Україні у нашому спротиві Москві, ця теза пані Саломе виглядає ультрацинічною. Настільки, що на неї відреагували й секретар РНБО Данілов, і президент Зеленський. Перший дорікнув грузинській лідерці у подвійних стандартах, мовляв, "з одного боку, вони хочуть нашою кров'ю повернути собі землю, а, з іншого, знущаються з наших громадян". Залишу за рамками цього коментаря натяк про Міхаїла Саакашвілі, — там, як на мене, геть інша історія. А от щодо наміру "діставати каштани з кострища" чужими руками, — цілком згоден з реакцією наших високопосадовців.

Після демонстративної відмови Тбілісі допомагати Україні у нашому спротиві Москві, теза пані Саломе виглядає ультрацинічною

Цілком усвідомлюю рівень повноважень можливостей Зурабішвілі (Грузія – парламентська республіка) в умовах, коли більшість у законодавчому органі країни належить партії її опонента — проросійського (можливо, слово "російського" тут буде навіть доречнішим) олігарха Бідзіни Іванішвілі "Картулі оцнеба — Демократіулі Сакартвело" ("Грузинська мрія – Демократична Грузія"). І траєкторію поведінки офіційного Тбілісі у війні Росії проти України визначали, ймовірно, не стільки там, як в інших кабінетах – значно північніше…

Однак, коли повернутися у далекий серпень 2008 року, коли російські окупанти стояли за 20 миль від столиці Сакартвело, то вельми показовою виглядає позиція України, президент якої Віктор Ющенко у компанії з іншими іноземними лідерами приїхав на Кавказ для того, аби продемонструвати солідарність з грузинами. Правда, Ющенко тоді перебував у тій же ролі, що нині й Зурабішвілі, бо урядом на той час керувала Юлії Тимошенко. Та все ж, за спогадами Міхаїла Саакашвілі, тоді Київ надав Тбілісі ракетні комплекси Бук і Оса, і ними грузинські бійці збили 12 ворожих літаків. До слова, коли тепер Україна попросила свої ж Буки, Грузія їй… відмовила.

Читайте також: "Буки", Грузія і друзі. Що не так у відмові Тбілісі перемогти рашистів

Київ надав Тбілісі ракетні комплекси Бук і Оса, і ними грузинські бійці збили 12 ворожих літаків. До слова, коли тепер Україна попросила свої ж Буки, Грузія їй… відмовила

Зрозуміло, що коли б 14 років тому світ зумів згуртуватися проти путінської імперії, Росія б вгамувала свої апетити, і, можливо, вторгнення 24 лютого 2022 року не відбулося.

Але історія не визнає категорій "якби…". Однак ця примхлива пані натомість часто нагадує свої задавнені уроки, причому в геть несподіваний спосіб.

1917 року, коли у Росії большевики взяли владу у свої руки, десятки тисяч московитів, перед загрозою червоного терору втекли в Україну. Про це, зокрема, згадував Володимир Винниченко у своєму "Відродженні нації". Він писав про цунамі "московського сміття", яке буквально заполонило Україну. Чим це завершилося, — добре відомо. Створенням фейкових "Української РСР" та її "уряду" у Харкові, і поразкою перших національно-визвольних змагань…

Після того, як Путін, зазнавши перших поразок в Україні, змушений був оголосити "часткову мобілізацію" (зрештою, навіть ще до того), десятки тисяч росіян масово кинулися навтьоки з "імперського Титаніка". І серед найпопулярніших країн для "вимушеної еміграції" стала саме Грузія.

Саломе Зурабішвілі явно припізнилася зі своїм висновком про те, що "Росія повинна знати, де її кордони". Як з'ясувалося, путінська теза про "безкордоння" імперії втілилася, у першу чергу, саме у цій кавказькій країні.

Після того, як Путін, зазнавши перших поразок в Україні, змушений був оголосити "часткову мобілізацію" (зрештою, навіть ще до того), десятки тисяч росіян масово кинулися навтьоки з "імперського Титаніка". І серед найпопулярніших країн для "вимушеної еміграції" стала саме Грузія

І Зурабішвілі не просто так апелює до міжнародної спільноти, запізніло прагнучи вписатися в "українську гру". Нещодавнє опитування CRRC Georgia на замовлення NDI засвідчило дуже симптоматичні для "відкритої Сакартвело" результати. Грузинів запитали про їхнє ставлення до прибульців з Півночі. Майже 70% з них стурбовані масовим приїздом росіян в країну та побоюються негативних наслідків цього (стільки ж переконані, що для "сумнівних сусідів" слід запровадити візовий режим), більшість (57%) вважають політику влади Грузії з цього питання неприйнятною.

Читайте також: На тлі поразки в Україні Путіну потрібна переможна війна, це може бути Грузія чи Вірменія, — грузинський експерт

Тому цілком ймовірно грузинській президентці варто говорити не тільки про де-факто окуповані Південну Осетію та Абхазію, але й про те, що "повзуча окупація" заполонила всю країну. І сподіватися, що "розсмокчеться" далебі не доводиться. Навпаки, поки наразі Москва тримає мобілізаційну "кватирку" ще прочиненою, Грузія зазнаватиме нових атак на міграційному фронті. Відтак непрошені гості, адаптувавшись і вжившись, з притаманним росіянам "тактом", почнуть вимагати особливих преференцій і ставлення. І "Путін пріді!" від "безкордонного русского міра" в тих чи інших інтерпретаціях піде по колу.

Якщо у Тбілісі політики бачать саме таке майбутнє своєї країни, то, погодьтеся, дивною є їхня грузинська мрія.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.