Ким бути — ваша справа, що публічно робити в соціумі під час війни, — не тільки ваша

Я пишу:

1. Російська та радянська культура містить велику кількість авторів та творів світового рівня. Таланти народжуються там і тоді, де це вирішує доля. Це факт.
2. У вас є природне право читати й слухати що завгодно, хоч казки Пушкіна, хоч агітаційні промови Гітлера. Це ваш особистий простір. Його неможливо контролювати.
3. Але в Україні іде війна з Росією, яка користується імперськими гаслами та активно маніпулює ідеєю спільного минулого та загального культурного коду — один народ, немає права на самовизначення, немає власної мови, немає власної історії, культура вторинна.
4. Тому публічна демонстрація сентиментів до культури країни прямого і відкритого ворога зараз є або свідомою соціопатичною позицією, або тупістю, тобто неадекватною оцінкою подій, їх звʼязків та наслідків.

Читайте також: Багатьом українцям зарано дивитися фільм "20 днів у Маріуполі"

Диктую по словах: публічна демонстрація сентиментів до культури ворога — це є сигнал у зовнішній світ. "Ах, хорошо мы раньше жили, песни пели и дружили". Навіть якщо для вас особисто це саме так — це є позиція, яка щось стверджує для інших. Але дозвольте запитати, що саме? Який сенс ви вкладаєте? Наскільки це адекватно? Чи є це належною відповіддю на російські вкиди? Це про бажання мати власну країну з власною культурою взагалі? Хочете фонтанувати такими сигналами — вперед. Але потім не дивуйтеся реакції оточення.

Публічна демонстрація сентиментів до культури країни прямого і відкритого ворога зараз є або свідомою соціопатичною позицією, або тупістю, тобто неадекватною оцінкою подій, їх звʼязків та наслідків

І я, до речі, взагалі у своїх повідомленнях не чіпаю мову. Я про культурний код. Це не фігура мовлення, це робоче поняття соціології та психології. І він у російськомовних буває зовсім не типово російський. Це факт. Але сам я вибір зробив, як ви бачите.

Читайте також: Головне — повернутися у реальність

Мені пишуть у відповідь:

Я говорив і буду говорити російською, як ви смієте вказувати мені, що читати та слухати, я від вас поїду.

До речі, навіть під цим постом будуть коменти про "я — російськомовний "навсегда, навсегда", гарантую. Це невроз.

Гаразд. Що ми спостерігаємо — продавлювання в простір контртез про те, що я не говорив і ніколи не скажу. Ось це і є втрата логічних зв'язків і смислів. Немає в мене про особисте, я про соціальне. Про сепарацію, про участь або неучасть у відстоюванні окремої ідентифікації.

Ким бути — ваша справа, що публічно робити в соціумі під час війни — не тільки ваша. Це сфера нормування — соціального та правового. Тому реакція є такою, яка вона є. І що тут власне, від мене особисто? Це соціальна азбука

Ким бути — ваша справа, що публічно робити в соціумі під час війни — не тільки ваша. Це сфера нормування — соціального та правового. Тому реакція є такою, яка вона є. І що тут власне, від мене особисто? Це соціальна азбука.

Читайте також: Флеш-кадр із-під ракетного обстрілу

За цим насправді багато чого стоїть. І Україна не перша проходить це горнило. Немає майбутнього в культурно й політично аморфної країни, ми живемо в наслідках такого підходу. Точніше — в його руїнах. Стратегічний вибір — це не роздача цукерок усім порівну. Він вимагає зусиль і змін, часто болючих. Іншого шляху вперед немає. Назад до колії failed state - скільки завгодно, вперед — тільки так.

Єднаймося, але не навколо старого згарища.

Я можу бути неправий. Можу бути під впливом обставин. Але якійсь внутрішній компас вкупі з корпусом знань щодо соціології та психології вперто повертає мене в цей бік.

Джерело

Про автора. Олексій Тимофіїв, автор курсу в Академії Делойт в Україні, екскерівник Смарт-Холдинг

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.