Лагідна українізація вже відбулася

Тридцять років незалежності це, власне, про це. На що була розрахована лагідна українізація? На те, що свідомі люди, почувши, прочитавши, усвідомивши про проголошення відновленої державності та проголошення української мови як державної, повинні були прийняти для себе рішення. Мені або це пасує, я це приймаю і далі живу за законами даного суспільства або хєрю це все, і їду шукати щастя там, де мені більш до вподоби. Кожен вибір приймався, кожен вибір мав можливість і право для втілення. Лояльно? Так. Лагідно? дуже.

Війна показала нежиттєздатність і утопічність цієї лагідності.

Виходить, прийшов час іншого способу. А отже має бути низка законів, де передбачено, що з незнанням державної мови тобі нема місця ні в садочку, ні на роботі, ні в жодному іншому просторі. Тобто ти не можеш розраховувати на всі блага і переваги, які є в даному суспільстві.

Спиратися на досвід інших держав також недоцільно. Бо вони всього-на-всього захищають своє суспільство від інтрузерів. В нас інша ситуація. Російська — це вірус. І питання йде не про захист, а про виживання, існування як таке.

Спиратися на досвід інших держав також недоцільно. Бо вони всього-на-всього захищають своє суспільство від інтрузерів.

В нас інша ситуація. Російська — це вірус. І питання йде не про захист, а про виживання, існування як таке.

Повторюю. Російська — це не мова. Це — вірус.

Вірус, який вбиває все людське в людині.

Читайте також: Нам потрібна не просто українська культура, а приваблива українська культура

І ще про важливе.

Чи справді мовне питання розколює суспільство і чи варто його порушувати під час війни.

З одного боку, наче й розколює, а фактично — ні. Бо не можна розколоти того, що не є і ніколи не було цілісністю.

Російська — це вірус. І питання йде не про захист, а про виживання, існування як таке. Повторюю. Російська — це не мова. Це — вірус. Вірус, який вбиває все людське в людині.

Ми ніколи не були цілісністю з москалями за власним вибором, за вибором від серця.

Чи варто порушувати це питання під час війни? На мою думку, так.

Бо щоби вийти у мовному питанні з позиції жертви на позицію здорового розуміння, позицію рівноваги, спочатку потрібно зцілитися.

Чи є слушний, чи неслушний час для зцілення? Нема.

Зцілення повинне відбутися якомога швидше.

Розуміння існування загрози не тотожне агресії.

Хтось аргументує, що загрози не існує бо, мовляв, за триста років українська не зникла.

Читайте також: Які б закони в нас не були, українець все одно робитиме порядки в себе на подвір’ї

Це радше чудо, ніж закономірність. І це чудо — абсолютно не гарантія того, що залишивши мовне питання таким, як воно є, через чергових триста років українська збережеться й надалі.

Прочитайте, що відбулося з мовою ірландською.

Тепер простий приклад. До своїх сорока п’яти років я не усвідомлювала нічого про власні кордони. (Не вмію цього пояснити, але так було. Звісно, я розуміла, що існує приватний простір, але не усвідомлювала, що то моє право його мати та моє право його відстоювати). Тобто до сорока п’яти я дозволяла всім підряд порушувати свої кордони. Коли ж нарешті це усвідомила, то потрапила в іншу крайність — доволі агресивно їх відстоювала.

Усвідомлення кордонів для того й існує, аби вміти з ними працювати. Кордони — це не щось стале (я зараз не про державні). З “своїми” я їх свідомо можу скоротити, а з “чужими” - збільшити. Це завжди мій вибір.

Заспокоївшись, я тепер без агресії, категоричності, зате дуже усвідомлено пускаю чи відпускаю до себе і від себе як старих, так і нових людей.

Ми зараз проходимо фазу категоричності. Занадто довго тривала фаза лагідності. Загрози у фазі категоричності не буде, якщо ми розуміємо, що вона природна і перехідна. І лише з фази рівноваги можна відновлювати діалог про мову.

Читайте також: Зазнавши одного разу агресії, її трудно визбутися і перетворити на щось конструктивніше

Щоб заспокоїтися мені потрібно було трохи часу. Але завдяки психологу я знала про існування цієї фази категоричності й через це жодної загрози в ній не було.

Так от. Ми зараз проходимо фазу категоричності. Занадто довго тривала фаза лагідності.

Загрози у фазі категоричності не буде, якщо ми розуміємо, що вона природна і перехідна.

І лише з фази рівноваги можна відновлювати діалог про мову.

Мова це — самоідентифікація. Лише усвідомивши ким так насправді я є, можу вести діалог на рівних з іншими, котрі давно вже це зробили і йти далі.

А це — відповідальність кожного з нас, попри все.

Джерело

Про авторку. Христина Лукащук, письменниця

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.