Найскладніше жити "всередині процесу"

Тому що жити "всередині процесу" це гарантовано не знати, що буде далі.

Тому такі популярні завжди були есхатологічні концепції й пророцтва про "останні часи". Не так приємно думати, що ти живеш у кінці часу, але це хоч якась ясність. Або про переродження та цикли Космосу в інших, або про складний пошук вічного порядку.

Або про настання земного раю — секрет успіху марксизму ось про це. Або концепції про "кінець історії", яку Арнольд Тойнбі висміяв ще 1946 року. За 47 років перед тим, як Френсіс Фукуяма оголосив черговий "кінець історії". Приємно думати, що після тебе чи просто за твого життя настане "золотий вік". Але так не відбувається.

Я міг би ще довго продовжувати, але навіть усвідомлення недовговічності свого життя не позбавляє нас від бажання думати, що знайомий нам світ або збережеться, або буде розвиватися за зрозумілими нам тенденціями, або — якщо вже все погано — раз і назавжди накриється мідним тазом. Наприклад, внаслідок ядерної війни.

Читайте також: Скільки триватиме війна?

Навіть усвідомлення недовговічності свого життя не позбавляє нас від бажання думати, що знайомий нам світ або збережеться, або буде розвиватися за зрозумілими нам тенденціями, або — якщо вже все погано — раз і назавжди накриється мідним тазом. Наприклад, внаслідок ядерної війни

Але насправді наше життя – у середині процесу. Завжди. І якась третя династія Ура була в середині процесу. І Цезар жив усередині історії. І Середньовіччя (термін який навіть на наших землях застосовувати досить складно з точки зору коректності). І за 10 тисяч років людство буде в середині процесу. Важке усвідомлення минулого, тяжке нерозуміння майбутнього.

Ми не застраховані від нових "темних часів". Як з'ясувалося — для багатьох несподівано – не застраховані від глобальних епідемій. Не застраховані від глобальних конфліктів, які руйнують логістичні ланцюжки, що відкидають людство на роки (а може й десятиліття) назад. Ми не знаємо (і — сподіваюся — не перевірятимемо) чи можемо ми відтворити комплекс заходів, щоб повторити "катастрофу бронзової доби".

Ми не застраховані від нових "темних часів". Як з'ясувалося — для багатьох несподівано – не застраховані від глобальних епідемій. Не застраховані від глобальних конфліктів, які руйнують логістичні ланцюжки, що відкидають людство на роки (а може й десятиліття) назад

Читайте також: Держава — це стратегія, яка складається з маси деталей

Ось я не думаю, що якийсь Аменхотеп Третій, який під час першої в історії глобалізації (в рамках відомого тоді єгиптянам світу) обмінювався подарунками з царями від Греції до Пунта та від Еламу до сучасної Лівії (а може й далі) міг подумати, що через якихось 300 років майже всі його сусідні царства кануть у небуття і навіть втратять писемність, яку до того використовували століттями.

Або не думали племена на Аравійському півострові, що їх два ексклюзивно могутні сусіди так один одного взаємно анігілюють (а чума додасть зверху), що їм достатньо буде трохи підштовхнути, і вийде створити світову державу з новою світовою релігією.

Про цикли зростання та падіння популяції людей — теж саме. Як у теплі часи "римського оптимуму" населення зростало. А потім падало на десятки відсотків. А потім знову зростало. І знову падало. І це за епоху спостережуваної нами історії.

Все тече, все змінюється. Жодна держава, яка існувала навіть 2 тисячі років тому, не дожила до наших днів. Навіть якщо на приблизно (приблизно) тій саме території існує щось із такою самою чи схожою назвою. Це часто не просто інша державна система (це зрозуміло, думаю), часто там взагалі зв'язків із такими далекими попередниками не дуже багато

Читайте також: Історія сучасної війни — це складання пазлів з даних мережі

Про народи та етноси, про держави та цивілізацію мовчати? Та ні. Все тече, все змінюється. Жодна держава, яка існувала навіть 2 тисячі років тому, не дожила до наших днів. Навіть якщо на приблизно (приблизно) тій саме території існує щось із такою самою чи схожою назвою. Це часто не просто інша державна система (це зрозуміло, думаю), часто там взагалі зв'язків із такими далекими попередниками не дуже багато. Навіть сучасні греки це дуже умовно греки, які населяли Візантійську імперію і ще меншою мірою — греки, які населяли Елладу 2500 років тому.

З нами сучасними – все точно так. Ми живемо в середині історії з невідомою перспективною. І в наших дітей та онуків ясних перспектив теж немає. Я не про Україну. Я про усіх людей.

Але – з іншого боку – рухатися треба, бо варіанту "не рухатися" не підвезли. Зрештою, у кожному з нас кров людей, які колись вийшли з Африки у пошуках їжі. Тих, хто ліпив перші глиняні горщики на Балканах, "родючому півмісяці" або в Анатолії. І навіть пережили "велике переселення народів". Ми вже не будемо про те, що у кожного з нас є предок, який добу “шийки пляшки” пройшов. А це – взагалі ніфіга не жарти.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.