Актуальний Орвелл. Війна де-юре і де-факто

Орвеллівський наратив про "війну як мир" днями особисто закенселив прес-язик Путіна Дмитро Пєсков.

Він уперше назвав криваву масакру, розв’язану Кремлем в Україні, не "спеціальною воєнною операцією", як ото було заведено досі, а "війною". "Ми перебуваємо у стані війни. Так, це починалося як спеціальна військова операція, але тільки-но там утворилася ця компашка, коли колективний Захід став учасником цього на боці України, для нас це вже стало війною. Я в цьому переконаний. І кожен повинен це розуміти для своєї внутрішньої мобілізації", - заявив Пєсков.

Кому було адресоване це одкровення? Очевидно, не для "компашки" - тобто колективного Заходу, який є союзником Києва. Очевидно, головний акцент зміщено на внутрішню аудиторію, тих, хто натовпами валив до виборчих дільниць, аби засвідчити свою лояльність людожерському режиму. Тепер від них вимагають "внутрішньої мобілізації", яка незабаром перетвориться на реальну. "Це спеціальна військова операція де-юре. Але де-факто фактично для нас це перетворилося на війну, після того як колективний Захід усе більше і більше безпосередньо підвищує рівень своєї залученості до конфлікту", - наполягає Пєсков.

І питання не у словоблудстві кремлівського рупора. Не у бажанні виправдати воєнну термінологію мілітаризмом Заходу чи, як то полюбляють казати у Москві, "українським нацизмом".

Суть нової риторики Кремля – демонстрація "безвиході" перед потребою воювати, спроба - причому не перша - подати злочинну авантюру Путіна як нову "вітчизняну війну", як екзистенційний вибір, помилившись в якому росіяни потраплять в обіцяний колись "ядерний рай".

Слова Пєскова прозвучали зловісним анонсом випробуваного Кремлем сценарію: через кілька годин запалав "Крокус Сіті хол" у Красногорську під Москвою. ФСБ знову використало краплену карту з потертого рукава. Спочатку буцімто  українські терористи поклали під час концерту майже півтори сотні осіб. А відтак ІДІЛ взяла на себе відповідальність за масакру. Але попереджені Штатами ефесбешники й пальцем об палець не вдарили, щоб завадити терористам. Що ж, ланцюжок Каширське шосе 1999-го — "Норд-Ост" на Дубровці 2002-го дістав логічне продовження. А відтак прозвучало модифіковане путінське "мочіть в сортірє".

Висловився і православний вояка-олігарх Костянтин Малофєєв, причому дуже незграбно, спаливши "контору" аналогією з Чечнею: "Після минулого страшного теракту в "Норд-Ості" ми перемогли у Чечні. Даймо мирному населенню України 48 годин, щоб залишити міста і врешті закінчимо цю війну переможним розгромом противника". Цю війну, так, як наголошував Пєсков.

Для Заходу, Китаю, Глобального півдня той же Пєсков має інші слова та інші інтонації. Він та його патрон не втомлюються говорити про готовність Росії до мирних перемовин, по-єзуїтськи загортаючи пацифістські гасла у специфічно імперські папірці. Так, мовляв, ми не проти примиритися з Україною, але… Але вона має віддати загарбані нами території, набути нейтрального статусу, обмежити кількісно своє військо і так далі, і тощо. Пальців на обидвох руках забракне, аби перелічити усі "хотєлки" Путіна.

Читайте також: Обстріл Дніпрогесу: спроба нового бліцкригу

Судячи з останніх спічів Пєскова, територіальні захцянки сягають далі того, що вже по-злочинному анексоване нікчемними папірцями державної думи - Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей у їхніх адміністративних межах.

По суті, йдеться про капітуляцію України, бо, звісно, отримавши бажане, бункерний дід не зупиниться. Цілком за Орвеллом: "Якщо вам потрібен образ майбутнього, уявіть чобіт, що топче людське обличчя".

Уявили?.. На жаль, цей образ не вражає багатьох політиків на Заході, де мовби й декларують свою прихильність до ідеї української перемоги, однак вважають її справою не першого порядку. Поки війна, на думку політиків та політиканів США та Європи, далеко, то для початку слід розв’язати власні проблеми. При тому, як це не дико й цинічно, — коштом України.

Я думаю, що Москва була б не такою багатослівною та хамською, якби не чула відверті зізнання західних "експертів" та "анонімних джерел" про бажання покерувати "українським конфліктом" з тамтешніх столиць. Бо ж що ж це виходить? Росія вже третій рік поспіль методично нищить українські міста, інфраструктуру, довкілля, вбиває десятками тисяч, а українцям зась бити по нафтопереробних заводах агресора? Аякже — бо ж пересічний Ганс чи Джон змушені будуть діставати додаткові єврики чи долари, аби заправити бак своєї автівки… Це ж нечуване зухвальство!

Читайте також: Коли Росія нападе на НАТО?

Ще б пак, особливо коли зважити, що саме такі методи ведення сучасної війни прописані у документах НАТО - Альянсу, який досі, на щастя, є безпековою парасолькою для всіх цих радників-порадників України.

Наголошу на слові "досі", бо часи непевні. Щоб із часом не сталося так, що на збережених турботливим Заходом нафтопереробних заводах Росії не почали виробляти соляру для танків, призначених для кидка до Ла-Маншу…

Цікаво, як трактуватимуть такий маневр західні стратеги: як війну де-факто, чи тільки де-юре?

Що б вони не сказали, Орвелл залишиться актуальним – і для Ганса з Джоном, і для політиків, яких вони обирають: "Війна – це спосіб розбивати вдрузки, розпилювати у стратосфері, топити в морській безодні матеріали, які могли б поліпшити життя народу й зробити його розумнішим".

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.