Друга світова Галичину убила і вихолостила

А все, що в культурному середовищі нагенеровано в плавильному котлі українців, поляків, євреїв і німців (австріяків) - тепер одноосібно належить нам. І не обходе. Така собі форма культурної експропріації.

- Цвіклі - то питомо українська галицька страва, їх ше моя прабабця Рузька готувала(с).

Ага, така сама старовинна, як борщ, половину інгредієнтів якого привезли з Америки після відкриття Колумбом.

Пабліками періодично розходяться тисячами поширень фотографії курортів Заліщиків чи шпацеру довоєнного Львова з приписами: "Тільки подивіться, як було гарно в Україні, поки не прийшли немиті совєти".

Було то гарно, але на тих світлинах у 90% випадків зображені поляки, їхні курорти і їхні шпацери. Немиті совєти викидали львів'ян з їхніх квартир і ходили в театри в нічних сорочках. От тільки у 1939-му році українців у Львові було десь 15%, тому розстрілювали й виселяли в основному поляків і євреїв з їхніх квартир. І після війни разом з немитими совєтами в ті квартири заселились і українці, і їхня частка у Львові стрімко виросла. Якось незручно вийшло, так. Бо кожна етнічна львівська спільнота в період 39-45 років мала свою величезну трагедію.

Читайте також: Ми гриземося за ці імена, бо це наші найтепліші спогади

Так, Друга світова завдала величезного удару по Галичині як географічно-соціальному утворенню і її унікальній культурній формації. Фактично, Друга світова Галичину вбила і вихолостила, залишивши лише частину українців зі спільним культурним спадком. Бо інша частина політично й національно активних була або замордована, або вислана в табори.

Свіжий с*ач на цю тему — пост про питомо галицькі імена й що, мовляв, кудись воно раптово зникло. То де ж поділись всі Рузі, Орисі, Тадзі, Владзі і Едзі? Дивним чином вони всі практично зникли після 1945-го разом з поляками, а за ними й вивітрилась мода так називати чи перетворювати українські форми імен на польську манеру.

Галичина — це спайка культур. Не вийде змішати декілька фарб і добре розколотити в слоїчку, а потім захотіти забрати свою фарбу назад. Український (русинський) вклад неможливо сепарувати у чистому вигляді з Галичини. Мішен імпосібел. І тому слід нарешті прийняти той факт, що Польща впливала на Галичину так само, як і Росія на Наддніпрянщину. Тому і Місько, і Міша — абсолютно ідентичні українці, чиї імена сформовані у різних частинах культурного впливу інших країн.

Оця нова манія гнатись за чистотою відгонить вже трохи нездоровим і чимось з маленькими чорними вусиками. Не Чарлі Чапліном, нє. Тим другим, кого зіграв Чаплін у фільмі "Великий диктатор".

Якщо якесь українське слово схоже на російське — отже його негайно позбуваємось. Залишаємо тільки розчепірки, синоніми геть. Пуризм головного мозку. "Неправильно казати "держати", правильно — "тримати". Альо, а держак — то правильно? А держава – то правильно? А чого держава називається державою? Не через той символ влади, який тримали/держали в руці?

Читайте також: Дерусифікації нам замало, нам потрібна українізація

Галичина — прекрасний край, з чудовими людьми, унікальною культурою, яка цінна, у першу чергу, близькістю до культур європейських, навіть спільністю з ними у певні історичні періоди. Які на Галичині часом люблять переоцінювати й перехвалювати, створюючи різноманітні міфи про "бабцю Австрію". Але вона якщо і була нам бабцею, то точно не рідною, й українці не належали до улюблених онуків. Про сучасний Рим жартують, що це студент, який за гроші показує туристам труп своєї бабці. То от галичани показують туристам труп бабці двоюрідної як мінімум.

Цей край варто шанувати, а її мешканцям справді є чим пишатись, досліджувати та вивчати. І спробувати хоча б культурно вже впустити поляків та євреїв у свій простір як його співавторів. Не лише окремих особистостей, які чогось досягли, на кшталт Шмуеля Аґнона, нобелівського лавреата, чи Йозефа Рота. Так, наче вони народились у вакуумі й не мали своїх великих спільнот. І що євреї Львова — то не тільки два ресторани. І що гасову лямпу справді винайшли у Львові, але це зробили австрійські галичани польсько-німецько-вірменського походження. І що мішіґіне і полярес – чудові галицькі слова, але вони такі ж неукраїнські, як і туєсок.

Тільки не варто консервуватись у своєму регіональному походженні та перетворювати його на інструмент для вивищення, зверхності й внутрішньої ксенофобії. Бо і горня, і філіжанка, і кухлик, і кружка, і чашка — це всього лиш посуд для рідини й використовується всіма однаково, хто б його як у певній частині України не називав. І галичанам нарешті доведеться шукати способи справжнього ментального і культурного зчеплення з українцями з частини країни, на яку століттями впливала інша імперія, аніж та, що впливала на них.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.