"Карамурзілкіни" на зміну "навальнятам". Чому російська опозиція наш ворог? 

Ну, як зірки — вдома на Росії їх вплив мінімальний. Але західні еліти вірять у казку про демократію на болотах, яку саму і придумали. 

Якщо говорити про резонансний обмін бранцями між США та Росією, то найбільш цінний персонаж для Джо Байдена був журналіст Еван Гершкович. 

Цей гультіпака і виходець із радянських євреїв, які мігрували до США, абсолютно по-дурному загримів за ґрати. І що цікаво? У листі про помилування попросив Путіна про інтервʼю для WSJ. 

А от для Путіна обмін справді був корисним. Я б навіть сказала обмін був "неймовірний". До РФ повернули кремлівських вбивць та шпигунів, а на Захід випустили лібералів, які вже почали захищати "вєлікую страну". 

За оцінками знайомих німецьких журналістів, чимало хто послухав про прохання зняти санкції з росіян тут і зараз, бо вони, мовляв, не винуваті. І багато хто задумався — чи варто таки було віддавати кілера Вадима Красикова, який розстріляв на очах берлінських школярів героя національно-визвольного руху Ічкерії Зелімхана Хангошвілі. 

Читайте також: Як розуміти Вампірляндію

На перше інтервʼю Ілля Яшин — якого раніше я знала не за справами опозиції, а по тому, що колись у нього був роман із похресницею Путіна Ксенією Собчак, — прийшов із дуже важливим меседжем. Він розказав про біль комунікабельних хлопчиків зі спецназу ФСБ, як вони скаржились на тяжкі "відрядження" в наступ (!) на Запоріжжя та Харків. І що, — ой, як шкода, — ситуація зайшла в глухий кут. Мабуть, якби нові знайомі Яшина таки взяли Харків, горе-опозиціонер мав би більше щастя. 

Що ж — маємо нарешті зробити висновки. Ніколи не запрошувати подібних клоунів до Києва і не годувати їх варениками з вишнями. Бо скільки свиню не годуй, вона шукатиме на Подолі нацистів та прапори СС. 

Інший кишеньковий опозиціонер Андрєй Півоваров пішов на велике інтервʼю на "Настоящее время" в одразу показав натуру личинки типового Путіна.

Соратник Ходорковського сказала, що опозиціонеру із РФ неприпустимо не лише підтримувати ЗСУ, а й тих російських добровольців, котрі воюють на боці України.

"І, можливо, ці люди не є прихильниками демократичних ідеалів, але бажати їм смерті (окупантам, — авт.), допомагати цьому для мене неприпустимо. Але підтримувати тих людей, які зі зброєю в руках борються проти Росії, я не готовий" – сказав "хароший русскій" Пивоваров. 

Читайте також: Обмін по-путінськи: легалізоване право на насильство

Також кишеньковий опозиціонер вважає неприпустимим, коли росіяни відмовляються від триколору, що став символом російської агресії. 

"Триколор – це наш прапор і не можна віддавати його. Не можна відмовлятися від нього", – вважає опозиціонер Путіна.

Яка мораль із цих зізнань у тому, що Росія безнадійно хвора, і що Захід донині міцно тримають тенета Солженіцина, Стейнбека та фільмів Marvel, де росіян подають як супергероїв, працьовитих бджілок та сексуальних шпигунок з тілом Скарлет Йогансон? 

Це уже було. І про це добре писав Дмитро Донцов у  збірці "Московська отрута". 

"Всякий раз, — пише Донцов у статті "Російський хижак — вчора і нині", — коли Росія стає перед новим політичним потрясінням, перед зміною варти, зміною своєї провідної верстви, по світу йде шалена реклама "нової Росії"... Варто підкреслити безмежну наївність тих чужинців і деяких українців, які ще вірять в якусь третю, четверту або десяту Росію, яка вже напевно — буде свобідною і дасть свободу іншим. Росія — не міняється, яка була 350 літ з чимось, така є нині. Завданням нашим є не боротьба з тим чи іншим режимом в СРСР, а з Росією як такою, а з її духом — варварським і насильницьким...".

Варто очікувати, що західні медіа найближчі пів року тягнутимуть опудала російської опозиції. І навіть часом пропонуватимуть українським правозахисникам та журналістам пошукати діалогу примирення на публічних панелях. 

Читайте також: У системі поглядів "російської ліберальної опозиції" України немає і не може бути

Але варто запамʼятати раз і назавжди. Всі ці посиденьки були можливі до 2014 року. Далі — їм всім було зручно і комфортно, коли Росія з мʼясом виривала Крим. І коли пішла вводити танки в українське місто Донецьк. 

Вони — ці публічні росіяни, — уже бігали по Києву під час двох попередніх Майданів. І висловлювали свої погляди, чий той Крим і як далі рухати стосунки з Росією. Ми памʼятаємо, як Собчак у віночку з Красовським, який пропонує передушити українських дітей, обіймали Євгена Карася і  набивались у друзі. 

Тож задача кожного візіонера України — донести думку до західних еліт, що нема смислу зберігати у рефрижераторі труп Леніна в надії, що його можна оживити. 

Читайте також: Російські опозиціонери. Як перетворити нашу образу на тактичну перевагу?

Російська мантра про те, що у нас найбільша територія, і тому саме ми маємо керувати безпекою у Східній Європі — має бути розтрощена через намагання приростити ці території коштом геноциду сусідів. 

І врешті — колись наші мислителі та філософи породили цього монстра, надали йому форми та барв — мусимо його убити. Бо цей проєкт вичерпав себе, а працювати на цю машину вбивств українцям уже не варто. Найбільша помилка XVII століття має бути виправлена, аби ми були й мали шанси рухатись далі.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.