"Ми живемо в занедбаному саду і не лише через війну"

Але я не погоджуся з цим. Адже з початком повномасштабного вторгнення ставлення українців до культури суттєво змінилося. Я точно можу це порівняти та оцінити, бо в цьому бізнесі вже 20 год. Раніше справді була катастрофа і сприйняття мистецтва було надзвичайно дикунським та провінційним.

Але ось інтерв'ю художника Павла Макова на УП Культура. Воно стало дуже резонансним і зібрало 86 тисяч переглядів менш як за добу. По-перше, інтерв'ю дуже добре зроблене, а, по-друге, Маков – людина не лише талановита і знана, а й розумна. І по-справжньому цивілізованою країною Україна стане тоді, коли його ім'я та імена багатьох інших визначних митців знатиме кожен громадянин. Ось кілька його цитат, які страшенно резонують:

***

Сад – завжди щось довше за людське життя. Садівник, навіть молодий, розуміє, що не побачить свого проєкту в закінченому вигляді – не вистачить часу життя. Хіба що його онуки побачать. До цієї гри в довгу долучається багато людей і багато грошей.

Той самий Людовик XIV розорив казну своїм садом. Але сад Версаля став одним із символів Франції. І врешті решт країна від цього виграла, економічно теж, бо стала привабливішою, цікавішою.

А наші "садівники" не мають стратегічного бачення. Які дерева і кущі де посадити, що робити з тим, що посадили до них, як "перетравити" минуле і спланувати майбутнє. Окремі приватні намагання доглянути наш суспільний сад не впливають на загальну картину. Це не системний підхід, не бачення саду через 200-300 років, навіть через 30.

Тому ми живемо в занедбаному саду і не лише через війну.

Читайте також: А чи знає народ, що йому робити з державою, за яку гинуть військові?

***

Один наш музей Сковороди розворотила російська ракета. Але інший дім, у Бабаях, де він довго жив і написав "Байки Харківські", як був з розваленим дахом задовго до війни, так і стоїть з розваленим дахом. Чому? Тому що суспільству було, вибачте, пох*й на цей дах і на Сковороду пох*й весь цей час.

***

Ідіоти ви, так через те і війна, що вам 30 років було не до культури. Якби весь цей час Європа відчувала, що ми її частка, якби вони бачили наші виставки, чули нашу музику, читали наші книжки, війна скоріш за все не почалася б. Бо вони б не Україні допомагали, хто чим може. Вони б своє захищали.

***

Читайте також: Токсичність як модель поведінки суспільства

Наразі один німецький культурний часопис попросив мене відповісти на 10 запитань. Одне з них: "Скажіть, будь ласка, чого Західна Європа може навчитися у східної культури?" Я їм пишу: "Вибачте, а чого ви мене це питаєте? Мені дуже цікава японська, китайська, арабська культура, особливо килими. Але я не належу до східної культури й не знаю, чого ви можете навчитися у неї. Я живу і працюю в країні, яка була хрещена в Х сторіччі". Розумієте? Ми для німців дотепер східна культура, бл*дь.

Отак вони нас розуміють. І це провина нашої держави, яка нічого не зробила, щоб Україна стала для світу, хоча б для Європи, частиною загального простору, а не "східною культурою" і утопією – місцем, якого не існує.

*****

Століттями Росія вкладала шалені гроші й зусилля в просування своєї культури, в ту саму м'яку силу. Джонсонюк (експрем’єр Британії Борис Джонсон, – ред.), якого у нас так всі обожнюють, казав у жовтні 2023-го, що досі захоплюється російською цивілізацією. Тому що вона його певною мірою сформувала.

Але всі ці інструменти впливу Росія здебільшого спрямовувала на експорт, на створення свого образу назовні, а не заради змін зсередини.