План перемоги: що ми почули й чого не вистачило?

Що ми почули?

Очевидно, представлений план перемоги значною мірою орієнтований на підтримку західних держав, зокрема США, Великої Британії та Німеччини, як одного з лідерів ЄС. На те є свої причини – Україна опинилася там, де є зараз, багато в чому через політику Заходу, яку можна коротко описати як "робити надто мало й надто пізно".

Політика обмежень щодо кількості й типів воєнної допомоги привела в нас в точку, де Росія має змогу нарощувати свій тиск на фронті, а Україна мусить воювати з однією зав'язаною рукою через уявні червоні лінії, які часто вигадують самі західні політики, щоб виправдовувати власну нерішучість.

Щодо членства в НАТО, то цю потребу України мали б добре розуміти німці. Адже Західна Німеччина змогла досягти успішною післявоєнної відбудови, економічного дива, демократизації, прогресу й добробуту лише завдяки тому, що її захищав від радянської загрози об'єднаний Захід.

Розміщення неядерних систем стримування на території України може замінити потребу в розгортанні великих сил армій НАТО в Україні. Водночас це гарантуватиме неминучу відповідь на можливе вторгнення з боку колективного Заходу. І це частина того, що робили США для Європи в часи Холодної війни.

Читайте також: Виступ Зеленського у Верховній Раді: декларація намірів, а не план перемоги

Чого не вистачило?

Необхідність підтримки від партнерів для перемоги над Росією, яка зараз є ворогом цивілізованого світу, – це аксіома. Однак є низка важливих питань, які належать безпосередньо до зони контролю української влади та про які хотілося б почути в плані перемоги.

Війна, в якій ми живемо, – це війна не просто армій, а державних машин. Як ми вдосконалюватимемо нашу, щоб ефективно протистояти ворогові? Для злагодженої роботи державної машини, тим більше в часи турбулентності, не досить самої лишень національної єдності, до якої закликає президент.

Як держава працюватиме із проваленою темою мобілізації? Адже перемога – це те, що здобувають кровʼю конкретні люди, сотні тисяч конкретних людей.

Як Україна працюватиме над вдосконаленням своїх державних політик? Адже післявоєнне відновлення залежить не лише від наявності систем ППО, а й від спроможності органів влади на всіх рівнях якісно й швидко будувати будинки й дороги. Це, знову ж таки, дуже практичні й конкретні речі в нашій зоні відповідальності.

Безсистемне та нераціональне управління економічною політикою в умовах війни (як-то підвищення податків "заднім числом") сигналізують суспільству, бізнесу та іноземним інвесторам про відсутність умов для інвестування та загалом діяльності на території України. Що ми збираємося з цим робити?

Відповіді на ці гострі питання важливі не лише для перемоги на полі бою, а й для того, щоб до України поверталися й залишалися ті, хто виїхав з України через війну. В першу чергу мова про жінок з дітьми.

Перемога – це не якесь поняття у вакуумі, а комплекс дій, завдяки яким Україна буде місцем, де хочуть жити й будувати своє майбутнє її громадяни. І це клопіт не тільки (і не стільки) союзників, чия політика без сумніву багато в чому привела нас у нинішню точку, а й сама Україна як держава.

Читайте також: Партнери за нас не переможуть

Що далі?

Останнім часом як представники Заходу, так і представники дружніх до Росії країн (наприклад, Китай) говорять про якісь поступки України та пошук компромісу. Але проста людська логіка каже, що добро має перемагати зло, а не шукати з ним компроміс.

Неможливо відновити справедливість, міжнародний правопорядок і досягнути стійкого та тривалого миру, заморозивши конфлікт на десятиліття. Адже це означатиме лінія фронту довжиною дві-три тисячі кілометрів, яка може вибухнути в будь-який момент, просто посеред Європи. Ми вже маємо приклад Донбасу, який вибухнув широкомасштабною війною. Тож політика примусу України до миру – це лише спосіб відкласти розвʼязання проблеми, залишити це наступним поколінням воїнів та управлінців.

Водночас і Україні варто розуміти, що прислухаються до сильних та ефективних, і не можна перекладати відповідальність за власну перемогу на чужі плечі, хай навіть це плечі союзників.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Оксана Заболотна, керівниця напряму національної аналітики Центру спільних дій

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.