Польща та Україна крокують на ешафот історії. Колонка Віталія Портникова

Уже зараз можна говорити не тільки про вчергове розсипане українське збіжжя, але й про погрози зупинити пасажирські перевезення на кордоні. Звичайно ж, зараз цей протест погрожує не тільки українській економіці – він погрожує українському виживанню в непростій боротьбі з РФ, та ще й у ситуації, коли ми чекаємо на допомогу Заходу, зокрема США.

Посилюється конфронтація на рівні політичному: коли і президент України, і представники українського зовнішньополітичного відомства, і посол України в Польщі говорять про політизованість цього протесту, ми чуємо від польських чиновників, що насправді це просто необачливі заяви, а польські фермери захищають правильну справу.

Звісно ж, це не сприятиме нормальній атмосфері в стосунках між двома сусідніми країнами не тільки в найближчі місяці, але й найближчими роками, ймовірно, і десятиріччями. Попри допомогу, яку надала Польща Україні на початку великого російського вторгнення, вже зараз закладається підґрунтя для серйозного конфлікту, я б сказав навіть, до цивілізаційного провалля між двома сусідніми країнами, що тільки сприятиме успіхам Кремля.

Читайте також: Що спільного між лобстерами та українським збіжжям

Звісно, я сподівався, що після парламентських виборів у Польщі знайдуться механізми, які зупинять протест, який очевидно використовувався з метою перемоги правих та ультраправих сил на парламентських виборах у Польщі. Однак, як і багато хто, я недооцінив того, що польські політики з одних виборів переходять в інші й не бажають утрачати можливостей для перемоги навіть ціною фактичного підважування національно-стратегічних інтересів власної країни.

Польщею сьогодні керує досить хитка коаліція, частина якої зацікавлена в голосах польського селянства й не хоче віддавати ці голоси своїм правим й ультраправим опонентам. Ба більше – з цими опонентами більше пов’язана, ніж із партнерами по коаліції, а роз’єднана тільки роками фактично одноосібного правління Польщею партії "Право і справедливість" та її лідером Ярославом Качиньським.

Таким чином, реальні можливості для того, щоб польська влада могла зупинити ту ситуацію, яка вже сьогодні загрожує і українському виживанню, і польсько-українським взаєминам, і європейському проєкту як такому, зменшуються з кожним днем, поступаються кризовій ситуації, яка стане буденністю у взаєминах України й Польщі.

Можна було б сказати, що насправді це та сама ситуація, яка й мала б бути, враховуючи всю атмосферу польсько-українських взаємин останніх десятиріч, і що насправді втрачає сама Польща, бо в Україні все більше будуть схилятися до необхідності реальної взаємодії з державами Західної Європи, насамперед із Німеччиною і Францією, де немає серйозної зацікавленості в тому, щоб зупинити українське просування в бік Європи.

Коли Україна буде просуватися до реальної європейської інтеграції, коли будуть остаточно зняті всі ті обмеження, на запровадженні яких наполягають польські фермери, це може призвести до ще більш масштабної, істеричної реакції, взагалі спонукати Варшаву заблокувати європейську інтеграцію нашої країни.

Але я б не спрощував ситуацію до того, що Україна може просто сприймати Польщу як транзитну територію для стосунків із Німеччиною, Францією та іншими країнами на заході континенту. В нормальних взаєминах зацікавлені і ми, і поляки, навіть якщо зараз це неочевидно. Можна уявити собі, що реально відбудеться, якщо Україні не вдасться виграти війну з Росією. І якщо президент РФ Путін здійснить свій амбітний план і Росія Путіна стане Радянським Союзом Горбачова – тобто вийде на державні кордони СРСР 1991 року. А це і є головною політичною метою російського лідера та його хворих на шовіністичний вірус співвітчизників. І за це росіяни готові сплачувати будь-яку ціну – в людських жертвах, грошах і часовій перспективі.

Читайте також: Убивство Навального, блокада кордону, канікули сенату та інші справи Путіна, — підсумки тижня від Миколи Княжицького

А що тоді буде з Польщею?

Я не збираюся лякати поляків тим, що наступною країною, яка буде захоплена Росією, буде сама Польща чи країни Балтії. Я поки що не вірю в масштабну ядерну війну з загибеллю цивілізацій на європейському континенті. Хоча, звичайно, можливості для цього є, і ми чули про них від російських лідерів неодноразово.

Але я вірю в виборця – виборця, який просто перелякається посилення РФ і буде шукати тих політиків, які знайдуть способи для порозуміння з Москвою. Так би мовити, усвідомить, що виживання Польщі — не в конфронтації, а у взаємодії з великою Росією на польських кордонах – так-так, там, де зараз польський фермер блокує кордон з Україною, буде стояти російський прикордонник, і ніхто нічого не заблокує, бо буде поставлений на місце швидко і ясно, так, як це роблять росіяни. Вони й самі створюватимуть такі провокації проти Польщі, які примусять прибрати з кордонів будь-яких фермерів.

Сам польський виборець у такій ситуації віддасть владу в країні проросійським силам. Відбудеться – у кращому разі —  орбанізація Польщі.

І от мені хотілося б запитати: а де в такій країні буде місце для Дональда Туска, Ярослава Качиньського та їхніх політичних спадкоємців? Відповідь є прозорою: ніде. Качиньський і Туск залишаться просто на пожовклих сторінках підручників історії - як віддзеркалення тієї Польщі, що існувала кілька десятиріч, однак зникла. Як зникла Польща довоєнного періоду, що існувала перед Другою світовою війною.

Ось якою є реальна цивілізаційна перспектива Польщі в разі програшу України – нульовою. І ось чому поляки мали б думати про допомогу нашій країні, навіть якщо це суперечить актуальним економічним інтересам певної частини громадян й актуальним електоральним інтересам певної частини політиків.

Однак нездатність до стратегічного мислення вже неодноразово приводила і Польщу, і Україну на ешафот історії. Зараз ми йдемо саме цією дорогою, я б сказав, упевнено крокуємо.

Джерело 

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.