Утекли від ракет — беззахисні в Німеччині. Чому українським дітям загрожує небезпека в ЄС?

Суботнього вечора 10 лютого на автобусній зупинці німецького міста Оберхаузен відбулася суперечка між двома групами підлітків, яка переросла у фізичну сутичку. Під час бійки четверо людей отримали серйозні ножові поранення. До реанімації потрапили двоє українських підлітків — Володимир Єрмаков та Артем Козаченко — два талановиті баскетболісти, які втекли від війни, а в Німеччині виступали за молодіжну команду "ART Giants" (U-19) з Дюссельдорфа.

Серйозні поранення також отримали й двоє інших підлітків: 14-річний сирієць з Гельзенкірхена і 13-річна німецько-ліванська дівчинка з Оберхаузена.

Нападником з ножем виявився 15-річний німець турецького походження. Він неодноразово притягувався до відповідальності за напади та пограбування. І нарешті прийшов до першого "успіху" — сісти за ґрати серйозно та надовго.

На жаль, Володимир Єрмаков, отримавши дуже складні поранення живота та грудної клітини, помер у лікарні.

Ще одна прикра історія трапилась у місті Меттман, розташованому  під Дюссельдорфом. 15-річний українець зайшов до ресторану швидкоїжі. Там до нього із ксенофобськими зауваженнями причепився дорослий чоловік. Коли словесних аргументів забракло — нападник раптово вдарив хлопця по голові тяжким предметом. Після цього втік.

Відвідувачі ресторану викликали швидку. У лікарні з'ясувалося, що підліток отримав досить серйозну черепно-мозкову травму. Зараз його життю нічого не загрожує.

Станом на зараз поліція шукає злочинця. Він мав зріст 1,92 метра та вагу під 100 кілограмів. Ймовірно, був поляком.

Усі ці історії упевнюють, що українські діти, які втекли від війни вдома, абсолютно беззахисні від криміногенної ситуації в інших країнах. Чому так? Попри досить інфантильне ставлення України до національної безпеки та оборони, злочини на ґрунті расизму та ксенофобії у нас радше великий виняток, аніж звична історія.

Читайте також: Окупація України та Польщі. Путін оголосив США нові плани, якщо йому не дадуть по руках

А от Німеччина, в яку за останні двадцять років у пошуках гідного життя приїхали люди абсолютно різних культурних кодів та ідентичностей і не прагнуть адаптовуватися до нових обставин, стала ідеальним місцем для схожих історій.

І тут питання не в тому, що українські підлітки поводяться якось "не так", чи комусь не сподобався їхній вигляд або мова — хижаки шукають слабких. На жаль, Україна перебуває в досить хиткій ситуації. І людина, яка змалку шукає долі кримінальника, на злощасній зупинці вибрала саме двох українських спортсменів.

Недавно німецький уряд сам хлюпнув оливи у вогонь, офіційно заявивши, що в разі програшу України — до країни переселиться ще мінімум 10 мільйонів біженців.

Місцеві кримінальні елементи могли сприйняти таку інформацію як необхідність захисту свого життєвого простору. І нічого, що дуже часто вони самі є шукачами кращої долі чи дітьми таких же біженців від інших конфліктів. Тому варто чесно сказати, що українці певний час будуть вразливі — і варто не нехтувати безпекою навіть у достатньо публічних місцях, де є свідки та камери.

Ці та інші історії ще раз доводять, чому зберегти незалежність так важливо. Аби ніхто не підійшов до твоєї дитини на зупинці й не почав дорікати, що ти українець, а значить, небажаний тут.

Не зле було б на тлі таких історій нашому МЗС та дипломатам на місці пояснити, що українці не збираються забирати чиєсь влаштоване життя і місце під сонцем. Ми жертви — обставин, які точно не обирали українські підлітки, втікаючи від російських ракет.

Читайте також: "Я їду додому, до себе додому", - солодко співає популярний співак, та чи солодко звучать ці слова для тих, хто отримав тимчасовий прихисток у Європі

Треба враховувати, що в умовах глухого кута на фронті для РФ кремлівські пропагандисти ще більше посилюватимуть антиукраїнські настрої. Переконуватимуть таких же підлітків різного етнічного походження через соцмережі, що українські хлопчики забирають їхні спортивні та кар’єрні перемоги. Намітки наративів, про те, що Україна штучне та нікчемне утворення, а ми "недонарод", якому не варто допомагати — щедро розказав Путін під час скандального інтерв’ю Такеру Карлсону.

Нам потрібна розмова про це, а не розповіді з ілюстраціями, як міністра закордонних справ Дмитра Кулебу покусав собака. Рани від укусів заживають швидко, а спортсмена Володимира Єрмакова вже не поверне ніхто.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.