"Поки ти спав". Як Байден і Меркель визначають долю України без неї самої через погрози Зеленського 

Абсолютно хаотична політика Зеленського на міжнародній арені потерпіла повний крах. Однією рукою Зе-президент весь час намагався шукати мир в очах Володимира Путіна. Іншою – постійно просив грошей, але кричав, що ми й самі все можемо, "не повчайте нас, як жити". А потім почав пафосно питати Захід, чому ми не в НАТО. Коли в Україні він та його люди системно блокують всі найважливіші реформи. І дбайливо зберігають на посадах недогризків Януковича типу Олега Татарова. Та тримають російську агентуру поруч з собою.

При цьому, ніякої постійної роботи, якою є дипломатія, він не проводив. Фактично, вся політика полягала в одноманітних відео та нечастих розмовах телефоном з європейськими лідерами. Де слова були одними, дії ж – абсолютно іншими. Якщо ще згадати його загравання з командою Трампа, можна зрозуміти, що західні лідери чітко зрозуміли: Зеленський – це не та людина, на чиї слова (дій-то не було ніяких) можна не зважати.

Остаточно краплею стала зустріч з Меркель та поведінка Зеленського по ігнорування вже прямих сигналів із Заходу. Та ще й спроби шантажу у вигляді Китаю. Заради цього у публічний простір навіть випустили людину з досвідом бойових виходів у серіалі "Мухтар" на НТВ Олексія Арестовича.

І от, Меркель та Байден здається таки домовилися про Північний потік-2. США дадуть його добудувати, але за умови, що німці вкладаються в енергетику України та забезпечують продовження транзиту через нас. Ну, й не допускають використання газу в політичних цілях – ось тут трохи смішно, звичайно.
Велике питання залишається з гарантіями, але що вже поробиш, коли замість системної роботи 2 роки були тупо втрачені. В сучасному світі 2 роки – це майже вічність.

Це не означає, що Україну здають. Ні, просто великі гравці грають свою гру зі своїх дзвіниць. І не зважають на артистів, які думають то смішити, то страхати, то шантажувати великих світу цього. Але так до кінця і не вирішили самі, що ж вони роблять і навіщо.

У цій великій грі для України є місце – і це місце аж ніяк не російської провінції. Ніхто не хоче, щоб Росія приросла новими територіями та серйозним політичним впливом. Але далі є різночитання. Американцям потрібно, що Російська Федерація не стала кормовою базою для Китаю. Німцям – щоб Росія була тією-таки кормовою базою, але вже для них самих. Плюс не хочуть посилення американського впливу в Європі. Єднає і тих, і тих, боязнь Китаю. І якщо треба домовитися ціною потоку – вони домовляться. Спробують при цьому і врахувати інтереси України. Через Україну, але аж ніяк не самого Зеленського. Ніхто не буде зважати на випадкового і недалекого блазня, який опинився на місці президента. І який за два роки ні на крок не наблизився до розуміння того, що таке міжнародна політика, як вона робиться, і яке місце України в ній.

Вангую, що численні блогери й дружні експерти Банкової будуть кричати, що Захід здає Україну. І гроші Китаю в обмін на політичні плюшки та поступки демократією — це краще ніж слухати Байдена, Блінкена, Кента. Та виконувати домашнє завдання від них бодай через раз. Але знаєте що — воно не дивно, що Україна з таким президентом несе фіаско за фіаско. Дуже примітним напередодні підписання угоди Меркель та Байдена стало інтерв’ю екссекретаря РНБО Олександра Данилюка Каті Осадчій. Який чесно розповів, що Володимир Зеленський не готується до важливих зустрічей. Тому співрозмовники високого рівня ставляться до нього несерйозно.

"Бували випадки, коли я надавав документи, а він (Зеленський, – Ред.) не хотів готуватися. Казав: "я пішов" – і йшов. Я тоді телефонував дружині Зеленського в номер і казав: "Олено, щось здається, Володимир не найкращим чином підготувався до зустрічі з президентом Франції". Через деякий час у мій номер заходить Зеленський, каже: "Ладно, давай мені теку", – розповів Данилюк. До відома — це була та зустріч з Макроном, яка мала підняти безпекові питання на Донбасі, Нормандський формат і якісь гарантії Франції для нас у протистоянні з РФ. Уявляєте, як воно йти на таку зустріч — і не погортати аналітику?

Тому не дивно, що зараз після домовленостей Меркель і Байдена уже нам висувають вимоги. Так, за джерелами видання Politico, "чиновник, який обіймає високу посаду в адміністрації Байдена, відмовився поділитися додатковою інформацією про переговори офіційних осіб зі США зі своїми українськими колегами". Співрозмовник зазначив, що в ході переговорів з Німеччиною США намагаються обмежити ризики, пов'язані з трубопроводом, для України й для європейської енергетичної безпеки.

У Вашингтоні бачать, як зелена влада сприймає гучні сигнали протягом майже року. Так їх слухає, три особи під американськими санкціями Дубінський, Коломойський і Деркач досі нормально себе почувають. І отримують свої шматки пирогів.

Зеленський скаржиться Заходу, що без підтримки США і ЄС "дехто" на кордоні з Україною грає м’язами й брякає зброєю. Власне тому Володимир Зеленський у пельку води набрав до річниці збиття MH17. Заплющив очі на загиблих на фронті. А головне — у нас ніяк не просувається ухвалення ДОЗ. І взагалі Зеленський не так давно навіть пишався, що злив спецоперацію по "вагнерівцям", хоча це могло стати великою славою українських спецслужб. Натомість ті спецслужби обпльовували всі кому не лінь.

Коли Німеччина і США підписують двосторонню угоду, яка визначає економічне обличчя західного блоку на десятиліття вперед — Зеленський примудрився взагалі поїхати непідготовлений на зустріч з Меркель. І замість того аби чітко запропонувати варіант А і Б і запропонувати варіант німецьких інвестицій в східні та південні регіони — ледь не погодився на ганебну формулу Штайнмаєра.

І воно не дивно, що Байден і Меркель у підсумку свою власну угоду підписують. Але дають Україні той шматочок, який вважають за потрібне їй дати. Щоб вижили та не попали в політичну залежність від РФ, але нічого більше. А не тому, що у владі у нас дипломати, державники й потужні стратеги, які бачать десь більше, аніж нову колекцію лахів у Пасажі.

Пан Джордж Кент і офіційний Вашингтон пропонують Києву провести зустріч з Байденом в кінці серпня, але після Дня Незалежності України, щоб не дати Зеленському спекулювати на цьому і використати як свідчення нібито його підтримки Вашингтоном. Це на замітку всім штатним політологам і ватагам ботів, які бігають з криками у коментарях "США нас зливає".

Мабуть, така реакція Заходу найкраще на різку китаїзацію "Слуг народу". Коли Арахамія вітає комуністів з ювілеями. А Зеленський обіцяє перетворити Україну чи то в місток, чи то в тампон, чи то в презерватив для Китаю.

Дехто і хтось — це сиквел "какойразніци" і Олів’є, яке єднає всіх попало на пісках Ялти. Хлопчик, який злякався Кіркорова — боїться усіх. Шкода, що хлопець візуально виріс, але всередині він маленький. Маленький і уже викликає тривожність за наше спільне майбутнє.