Рік інформаційної війни

Я пам’ятаю минулий Святвечір у темряві – 6 січня, коли все не вмикали світло, і всі ті темні зимові вечори, проведені біля акумуляторного ліхтаря. Я не люблю тепер і свічок – вони на грані світла і темряви. А потім я перестала зазирати у графік вимкнення світла, бо вже не вимикали. І радіо стало мені не потрібне. Повернуло на весну і всім стало легше.

Кілька місяців я одержимо їздила зі своєю книжкою "Око світу" про хлопця-зв’язкового УПА, здебільшого по селах і містечках Львівщини, де люди мають кращу пам’ять. Вони давали мені більше, ніж я їм. Я зрозуміла, що у такий спосіб мертві спілкуються зі мною, бо жодна крапля жертовної крові не повинна бути забута. А  коли є все ще люди, як аматори, так і професійні історики, які намагаються з героїв зробити бандитів, а з бандитів героїв, то мені довелося  я ще й стати адвокатом мертвих. Можливо, я не виграю їхні справи, та принаймні вони будуть оприлюднені.

Життя моє ніколи не було простим. Я  мала посттравматичний досвід раніше, тому навчилася боротися з відчаєм без заспокійливих пігулок і антидепресантів. Я стала заповнювати кожен свій день працею, контактами, водночас мусила дбати, щоб  не травмувати інших, бо істерія заразна не менше, ніж паніка. Так само, приїжджаючи в місце, де мене не знають, я намагалась звернутися до когось із влади, чи зайти до школи й розповісти про мету свого приїзду. Бо зараз війна і можуть будь-де з’явитися диверсанти. Це називається "легітимувати присутність".

Читайте також: Не всі приїдуть на Різдво

Оті червоно-чорні та жовто-блакитні прапори на сільських та містечкових цвинтарях – їх зразу бачиш, навіть з автобуса, і їх стає дедалі більше. В селі Ракобовти біля Буська біля церкви похований стигматик і ясновидець Степан Навроцький (1922-1944), який у трансі спілкувався з мертвими – січовими стрільцями. Так-от, там біля могили є металева скринька, а в скриньці зошит, де люди записують свої прохання чи просто молитви. Я теж записала імена тих своїх знайомих, які зараз на фронті. Цього хотів сам Степан, якого всі називають Степанком, аби люди приходили на його могилу за моральною підтримкою. І він справді допомагає. Як воно працює, не знаю. Психологи називають це самонавіюванням.

За цей рік я зрозуміла, наскільки легковажний і егоїстичний  цей світ,  наскільки беззахисним і непередбачуваним він стає, коли розбиваються всі його комфортні мушлі. Пожежа війни поширюється і з кожним днем її стає все важче зупиняти.

І, можливо, цей 2023 рік, коли ми навчилися жити у війні, ще будемо згадувати з ностальгією. І що це, можливо, останній мирний рік для решти світу, який встиг "стомитись" від України, і звуки сирени повітряної тривоги лунатимуть на всьому європейському континенті. Бо за непротивлення злу доведеться рано чи пізно платити.

Читайте також: Де Україна?

Тому так важливо не просто перемогти ворога фізично, а й  розчавити морально, бо перемога буде не повною. Інформаційна війна, яка загострилась 2023 року, заторкує кожну людину як в тилу, так і в зоні бойових дій. Ресурси ворога настільки великі, що  можна говорити про інформаційну пандемію, яка вражає передовсім людей з примітивними споживацькими інстинктами. А на тих окупованих з 2014 року територіях війна давно програна і зустріч вільних українців з окупованими навіть страшно уявити. Різниця між їхніми світоглядами – колосальна. Вони навіть через сто років будуть п’ятою колоною в Україні.

Десь під кінець року я відчула, що ненависть, яка допомогла мені здолати страх і напруження, починає роз’їдати мене зсередини. Я стала менше співчувати людям, які не  здатні обрати між світлом і темряву.   Я ще не знаю, як з цим боротись, але  щось придумаю, щоб у мені було більше любові, ніж ненависті. Краще хай порівну.

Порушення рівноваги – це злочин проти законів Всесвіту, одним із яких  є "Живи й дай жити іншим". На жаль, у цьому  світі  гуманістів стає дедалі менше. У часи Ренесансу їх було на цілу Європу усього 500, але вони змінили світ. Були й війни, і голод, і пошесті, але Фенікс цивілізації щоразу відроджувався з попелу. Тому що культура завжди була пов’язана з етикою. Як і релігія та філософія.

Читайте також: Загрібати жар чужими руками

Про те, що станеться з людством, якщо воно прожене етику з духовного і ментального простору, попереджав ще у 1960-х роках Альберт Швейцер, останній гуманіст XX століття. Зараз він лише б скрушно похитав головою: "А я ж казав…".

Україна, яка протистоїть зараз сама вселенському злу, тримається лише завдяки ще живому  в її суспільстві моральному інстинкту. Це не менше диво, ніж диво Різдва.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.