Темношкіра Миколайчиха як намір створити нові толерантні традиції

З числами та датами у них все гаразд, якщо у когось виникла така думка. Усі вони зазначені червоним у календарі, але от що це за свято і які ритуали кожне має, значення цього місцевим мешканцям невідомі. А часом і взагалі доходить до відвертого маразму…

Пригадую, що ще років 15 тому у Німеччині внутрішньо посміхалася тому, що українці!, які там давно мешкали, приходили до церкви на паску з кришталевими блюдами, у яких приносили пасхальний набір на освячення. І було там усе, що лиш на думку спало пані освятити. Видовище було ще те,  і що найголовніше, така не одна пані стояла на святковій Службі Божій.

Різдво тут святкують, як і у нас, по-родинному, за одним столом усією сім’єю. Шкода лиш, страви на столі жодного відношення до Різдва не мають. Тут велика надія на "новоприбулих", як називають українських жінок з дітьми. Бо, до слова, мої свекри вже котрий рік поспіль із превеликим задоволенням поглинають і пісний борщ з вушками, і вареники, та інші традиційні різдвяні смаколики, поки що відмовляючись лише від куті. Тішить, що діти тут також ходять колядувати. Логічно, що свої фламандські колядки в образах трьох царів.

Фото: Ніка Нікалео

Але найкумеднішим, що мене просто довело до реготу, виявився щорічний масовий заплив у море 6 січня в костюмах мультиплікаційних героїв Міккі-Мауса, Посіпаки, Скруджа Макдака, Білосніжки та ін. Навіщо люди це роблять — відповідь щира: прикольно і весело,  а ще здорово, бо ж вода холодна. А чому саме цього дня, усе логічно, бо такою є традиція. Про Водохреще ніхто ані слухом, ані духом…

Та коли цьогоріч в одному із найбільших міст Бельгії, Генті з’явилася темношкіра пані Миколайчиха  (королева Нікола) у червоному платті й з вигадливо заплетеним на голові волоссям, я просто випала в осад, як то кажуть. Планувалося, що свята-не-свята, чарівниця чи бозна-як її трактувати виступатиме у мерії, де біля ялинки вітатиме дітей, як то є традиційно на Миколая,  і даруватиме їм подарунки. Але у мерії відхрестилися і сказали, що не будуть сприяти усіляким там екстремально лівацьким поглядам. Мовляв, це вже занадто, і надали театрові територію подалі від офіційних установ.

Фото: Ніка Нікалео

А от "місцеві" мешканці у хіджабах навперебій на камеру захоплено розповідали, який це гарний і дуже благородний хід – створити нову традицію з жінкою в образі королеви Ніколи. Адже це щось таке чудове, що говорить про гендерну рівність та є антирасистським проявом і не має жодного релігійного контексту. Та може й так, але у тому й то проблема, що ґрунтом якраз католицька релігія і є. Хоча приїхала ця Миколайчиха із вигаданої теплої країни Алкебулану, щоб "духовно збагатити холодне суспільство". Ця країна, ймовірно, "віддячує" їй великими сумами податків від культурних субсидій, але це не відображено в історії.

Читайте також: Повів коня кувати, коли кузня згоріла. Кілька міркувань на тлі мовних сварок

Звичайно, присутній також головний ворог, "Крижана Людина на великому коні", який "узурпував коріння, що з’єднує землю з Алкебуланом". Він був "настільки жадібним, що життя в Алкебулані зникло, а люди вимерли". Дивна вигадка розміщена на веб-сайті нематеріальної спадщини, який фінансується фламандським урядом.

Фото: Ніка Нікалео

Але завдяки громадським протестам і тверезому погляду мерії міста, королева Нікола не ввійде до ратуші Гента. Принаймні, не 6 грудня. Та підозрюю, що швидше за все, вона ще нагадає про себе після того, як шторм вляжеться.

Справедливості заради має бути сказано, справжній Сент Ніклас зі свитою у виконанні найвідоміших бельгійських акторів як історичний персонаж, що був народжений в Іспанії, приплив звідти на кораблі й причалив в Антверпені ще кілька тижнів тому. Бо ж мусить встигнути обійти з подарунками усіх місцевих дітваків... Тішить, що хоч тут усе, як належиться у пристойних родинах. Але це є, мабуть, єдине традиційне свято, що зберігається відповідно до усіх канонів. Та вже і на нього, як видно, замахнулися ліві.

І від усього цього так сумно і тоскно, наче ти приземлився на планету з сузір’я Альфи Центавра, а не всього-на-всього тисячу кілометрів від католицького центру в Європі. А ще гірше, коли ти кажеш про важливість зберігати свою ідентичність, слідуючи традиціям, вивчаючи історію, і на тебе одразу шикають, що цим ти порушуєш особистісні кордони, вивищуючись над іншими. А так, ой-йой, робити не можна! І  що ще гірше, можуть звинуватити у расизмі.

Читайте також: Українські біженці в Європі переймають цивілізовані стосунки з державою

Толерантність, гідність, честь і права, повага до іншого віросповідання і мультикультуралізм – усе це правильно, але ж хіба між ними немає знаку рівності щодо збереження своїх традиційних культурних надбань, які вже давно відступили від релігійного фанатизму?

І тут мене турбує не так ідентичність місцевого населення: все ж вони у себе вдома і в них тут усі умови, якщо самі себе не потіснять, догоджаючи кожному, хто сюди приїжджає. Мене дуже турбують ті наші, які плануючи залишитися закордоном, дистанціюються від свого, українського,  а дуже часто примикають до тих самих "лівих", які тут розмовляють мовою нашого окупанта.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.