Україні слід відмовитися від топоніма Таврія

У Криму в 2014 році окупанти називають "Таврією" трасу, яка поки що пов'язує український півострів з російським рейхом, а у Києві "експерти" погоджують, і пересічні громадяни масово голосують за назву парку "Таврійський".

У XVIII столітті Катерина II масово змінювала назви окупованих її імперією чужих земель: Ітіль – на Волгу, Яїк – на Урал, Крим/Південь України – на Тавриду/Таврію… Вона навіть дарувала графу Потьомкіну титул "Таврійський" як нагороду за геноцид qırıml /козаків. Вона вигадувала для України, яку перетворює на Малоросію, ще купу давньогрецьких назв…

Читайте також:Чи пояснили українські інтелектуали історичний досвід?

У XVIII столітті Катерина II масово змінювала назви окупованих її імперією чужих земель: Ітіль – на Волгу, Яїк – на Урал, Крим/Південь України – на Тавриду/Таврію…

У ХХІ столітті, під час кривавої війни з росіянами, десятки тисяч киян голосують за штучний, принизливий, кривавий топонім, "потому ця звучить красиво".

Невігласи пишуть мені: "А хіба таврів не було?" Може, і "було", хоча це напівміфічне (типу "варварів", "тартарів") слово Геродота, який ніколи не був у Криму, і ніхто не знає, як тоді себе називала ця природна складова сучасного народу qırımlı. Але якщо навіть уявити, що "таври" у складі кримців як субетнос існують досі, то називати Крим "Таврією" - це як Україна, наприклад, Бойківщина, аби тільки не називати Україною.

Читайте також: Перемогти у собі совка

Це постколоніальна ментальна прірва, з якої багато хто в нас ще не готовий/не хоче вибиратися. За яку деякі чіпляються руками та ногами, яку хочуть залишити дітям як "історичну спадщину".

Це постколоніальна ментальна прірва, з якої багато хто в нас ще не готовий/не хоче вибиратися. За яку деякі чіпляються руками та ногами, яку хочуть залишити дітям як "історичну спадщину"

Я вже не говорю про масу назв/слів типу Багчасарая чи чиберека, які у нас досі транслітеруються з кримської мови лише через російську - "Бахчисарай", "чебурек". І про купу іншого малоросійського сміття, яке саме нам просто зараз потрібно викидати з наших голів, словників, карт, підручників тощо, не чекаючи "еволюцій" та "нових поколінь". Великої війни з черговим геноцидом таким чином ми "дочекалися".

Ця тема, на перший погляд, здається майже безмежною, хоча насправді вилікувати таку постколоніальну хворобу можна і потрібно остаточно та швидко. Потрібно лише мати здоровий глузд, прислухатися до свідомих людей, не слухати несвідомих.

Читайте також: Про "маленьку війну" Людмили Улицької

А головне — чути й розуміти, поважати та цінувати один одного, любити та поважати Україну, не займатися добровільним самоприниженням, яке зараз виглядає зовсім ганебним. І думати, думати, думати, що ми говоримо та робимо. Тому що все, що стосується створення загальноукраїнської постколоніальної ментальності, є дуже важливим. Адже саме зараз ми будуємо фундамент та стіни європейської України майбутнього, які просто не можуть бути з перефарбованої російсько-імперської цегли.

Я не маю ілюзій, що все це вирішиться миттєво. Але поки живий, докладу до цього скільки зможу зусиль.

Ми, українці, не раби, зокрема, не раби російських імперських міфів. Нам усім треба якнайшвидше і невідворотніше повертатися додому.

У ментальному сенсі – також.

Qırım serbest olacaq.

Україна понад усе!

Російський рейх буде знищено.

Джерело

Про автора. Айдер Муждабаєв, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.