Брехт і безпритульний Небензя

У столичному драмтеатрі ім. Франка очікують на прем'єру вистави за п'єсою Бертольда Брехта "Кар'єра Артура Уї, яку можна було спинити". Твір, відверто кажучи, не знаний, як от "Тригрошова опера", а проте актуальний. Бо розповідає про сходження сірості до диктаторських "вершин". І, між іншим, про те, що майбутнього тирана завжди є шанс спинити, не підіграючи його амбіціям, не потураючи свавіллю і "хотєлкам". Зупинити принциповістю, жорсткістю, з розумінням наслідків автократії.

Звісно, театр обрав цю виставу не випадково. Брехтівський антифашизм, хай навіть "лівацького" розливу, цілком годиться для сучасного контексту. Шкода, що з прем'єрою припізнилися, вона була б актуальною ще років 15 тому.

Читайте також: "Росія багато років отруює ООН": Кулеба про незаконне перебування РФ в організації

Київське театральне дійство збіглося у часі зі ще однією драматичною (і вона такою обов'язково стане) спробою зупинити диктатора (цього разу Путіна), але у глобальному масштабі. Йдеться про заяву українського міністерства закордонних справ, якою ініційовано комплексний процес виключення Російської Федерації з Ради безпеки ООН та загалом з Організації Об'єднаних Націй. Це – логічний розвиток неодноразових виступів представника Києва в ООН Сергія Кислиці, який аргументовано і докладно доводив необхідність такого кроку.

Найважливіше, що цього разу Україна спрацювала синхронно з партнерами: 15 грудня до конгресу США внесли резолюцію (двопартійну), що пропонує виключити Росію з Радбезу ООН, а 23 грудня голова Євроради Шарль Мішель заявив про необхідність призупинення членства Росії в Раді безпеки ООН.

1991 року саме СРСР головував в ООН. Тодішній представник Союзу Юлій Воронцов усно (!) розповів іншим членам Радбезу про лист президента Єльцина про намір Росії (!) зайняти місце Союзу в ООН. Радбез мовчки погодився…

Читайте також: "Право на вето не може бути правом на вбивство": рух "Геть РФ з ООН" створив петицію проти фіктивного членства Росії в організації

Історія питання зрозуміла, коротко викладу її ще раз. Після розвалу СРСР Росію залишили у Радбезі ООН (замість неіснуючої вже держави) без ухвалення юридичного рішення. Як так могло статися? Дуже просто: 1991 року саме СРСР головував в ООН. Тодішній представник Союзу Юлій Воронцов усно (!) розповів іншим членам Радбезу про лист президента Єльцина про намір Росії (!) зайняти місце Союзу в ООН. Радбез мовчки погодився…

Натомість зауважу, що Росія навіть не фігурувала серед співзасновників Організації, бо через захцянку Сталіна, співзасновниками ООН стали СРСР, Україна та Білорусь. Таким чином, кремлівський сатрап отримував одразу три голоси.

Тобто Москва навіть не проходила звичної процедури прийому у солідну міжнародну інституцію, по-хамськи привласнивши собі вигадане нею ж "право". Всі "звиклися" з цим свавіллям, вважаючи, що "так можна", вірили у логічність перебування Росії у залі Генасамблеї. Але, "важливе те, не у що ми віримо, а те, що ми знаємо", - писав згаданий мною класик німецької драматургії.

Серед РБ опинився агресор, який нехтує всіма міжнародними правилами, конвенціями, законами, веде загарбницьку війну проти сусіда – теж члена ООН, коїть на окупованих територіях воєнні злочини. І… ветує будь-які спроби засудження своїх дій

Читайте також: Лис у курнику. Чи витурять Росію з Радбезу ООН?

Так тривало донедавна, РФ звично, користуючись своїм статусом постійного члена Ради Безпеки та правом вето, систематично зловживала ним, коли йшлося про її шкурний інтерес. Ба більше, серед РБ опинився агресор, який нехтує всіма міжнародними правилами, конвенціями, законами, веде загарбницьку війну проти сусіда – теж члена ООН, коїть на окупованих територіях воєнні злочини. І… ветує будь-які спроби засудження своїх дій.

Що може статися у випадку, коли заява МЗС України, відповідна резолюція конгресу США та документ Євроради буде взята до уваги міжнародною спільнотою? Статут ООН передбачає, що тоді у Генеральній асамблеї має відбутися голосування про зміну назви СРСР на "Росія". Але, і це найважливіше, — якщо голосування буде позитивним для Москви, то "номінативна" резолюція ООН вимагатиме ратифікації у 129 парламентах країн світу.

І тоді почнеться найцікавіше. По-перше, час. Ви пригадуєте, скільки часу вітчизняні дипломати витратили на ратифікацію Угоди про асоціацію України з ЄС. Причому, йшлося про уп'ятеро менше країн (парламентів), і європейські держави. Тобто час, який знадобиться на ратифікацію, Василь Небензя – представник РФ в ООН та його свита (чи не влучне визначення Брехта: "збіговисько убогих недоносків"?) будуть без роботи та без статусу. Акурат час взятися за "розслідування" таких ненависних "дипломатові"-ентимологу українських "бойових комарів", байками про яких він морочив голову поважним мужам з ГА ООН.

Час, який знадобиться на ратифікацію, Василь Небензя – представник РФ в ООН та його свита (чи не влучне визначення Брехта: "збіговисько убогих недоносків"?) будуть без роботи та без статусу

По-друге, Україна чітко дізнається, які країни солідарні з нею у війні проти путінської диктатури, а хто волів би або залишилися "скраю", або ж відверто потурає агресорові.

І, по-третє, зважаючи на війну, у якій Україна по суті виступає заборолом для європейської (і не тільки) демократії, чому б Києву не претендувати на вакантне місце у Раді Безпеки ООН? Я гадаю, що це було б справедливо і логічно.

Принаймні це було б, хай запізнілою спробою виправити помилки XX століття, спричинені тоталітаризмом, і зупинити сучасного тирана, ізолювавши його недоімперію.  

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.