Велика війна не спровокувала велике переселення. Вона прискорила процес

Передбачається, що новостворений орган займатиметься поверненням з-за кордону українців, котрі вимушено виїхали з початком масштабного вторгнення. І також налагодить та підтримуватиме контакти з українською діаспорою. Тобто з тими українцями, хто повертатися з різних причин не хоче.

Потребу подібної державної структури й, відповідно, системної роботи заради повернення мільйонів наших співгромадян додому останні роки небайдужі політики порушують регулярно. Правильно роблять, до речі. Проблема в тому, що масштабне російське вторгнення не є основною причиною масового виїзду українців за кордон і осідання там. 

Упритул наближаюся до дуже небезпечної теми: не скажу значна, але точно не мала частина тих, хто виїхав у перші дні й тижні великої війни, давно виношували подібні плани. А програми для біженців та переселенців, котрі запрацювали в країнах ЄС і не тільки з початком масштабного російського вторгнення, просто полегшили задачу. І то суттєво. 

Не треба, принаймні якийсь час, оплачувати житло. Є прожитковий мінімум, хай навіть з оформленням банківських карток виникають незвичні для українців бюрократичні проблеми. Є пропозиції роботи та безплатних мовних курсів. Активні українці, отримавши не рибку, а вудку, далі все зроблять самі.

Читайте також: Ніхто нічого не робитиме для повернення українців

Ось красномовний, як на мене, приклад. Листопад 2022 року, Литва, маленьке місто Анікщяй. Українців, котрі втекли від війни, там прийняли з радістю. Запропонували гуртожиток та варіанти роботи. Познайомився з мешканкою Запоріжжя, котра вивезла трьох дітей та лишила там чоловіка призовного віку. Вона за пів року змогла перебратися з гуртяги в окремий будинок, де сплачує лише комуналку. Купила авто за 700 євро. Гарує фітнес-тренером і досить популярна.

Але є інші наші співгромадяни. Котрі жаліються на малі виплати, вперто не бажають працювати, на всі боки користуються гарним до себе ставленням. А чоловіки, котрі приїхали до дружин, хваляться: заховалися, коли українське військо вимушено відступило, пересиділи трошки в окупації, далі чмихнули через Росію та Білорусь до Польщі, звідти – до Литви. Отак обдурили аж дві армії.

Питання, як то кажуть, із зірочкою. Чи поверне Міністерства демографії та діаспори додому згадану жінку? Та чи матиме воно досить впливу й можливостей, аби повернути назад в Україну представників іншої, альтернативної категорії наших співгромадян? Відповідь спрогнозуйте самі. Від себе додам: ота спільнота, яка сидить на соціалці й нічого не хоче робити, навряд дуже потрібна й перспективна для розбудови нашої повоєнної країни. А люди, подібні до активної жінки, якщо й повернуться, то в діапазоні від 5 до 10 років.

Так вважає експерт з міграційної політики, доктор економічних наук Андрій Гайдуцький. Він переконаний, що ті мільйони українців, котрі виїхали після 24.02.2024, для України втрачені. Натомість працювати краще з парою сотень тисяч активних людей, котрі теоретично можуть повернутися додому, накопичивши стартовий капітал та почавши в країні, що відновлюється, економічну діяльність. І, що важливо, пан Гайдуцький апелює в питаннях повернення не до гіпотетичного міністерства, а до активності окремо взятих місцевих громад.

Читайте також: Наше демографічне майбутнє не виглядає оптимістичним, — Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України

За дослідженнями, які провела у 2021 році американська агенція Gallup, 31% українців уже  хотіли б змінити країну проживання. Ось вам ті 6 мільйонів, котрі з початком великої війни реалізували наміри. Вони й без російських бомб та ракет виношували плани еміграції. 

А відтік українців узагалі почався з перших років Незалежності. Згадайте гасло середини 1990-х: "Нас 52 мільйони". І дізнайтеся, наскільки нас стало менше до березня 2014-го, коли почалася війна Росії з нами. А в ті часи навіть не виникало ідеї створити Міністерство демографії та діаспори. Зменшення українців в Україні помічали десятки, пробі волали взагалі одиниці.

Ще один штрих до твердження, що велика війна – суттєва, проте не головна причина еміграції. Від початку 2024 року, як свідчить нещодавній макроекономічний звіт Національного банку, з країни виїхало майже 400 тисяч українців. Отже, два роки майже щоденних повітряних тривог і ризиків загинути внаслідок ракетних ударів цих людей не лякали. Чому виїхали зараз? Невже зробилося небезпечніше? 

Ні, все значно простіше. З'явилося дещо інше: публікації про поступове скорочення програм для українських біженців. Тобто, про закриття вікна можливостей зачепитися "там". Саме з цим прямо пов'язана заява нового міністра культури Миколи Точицького: кожен п'ятий діяч культури, не конче артист, з європейських, американських та інших поїздок не повертається. Це станом на зараз. Повторюся: дотепер у воюючій Україні "неповерненців" усе ніби влаштовувало.

Читайте також: У нас усе погано з демографією

І нарешті – бідкання очільника МОН Оксена Лісового щодо активного виїзду з України старшокласників. Звісно, йдеться про юнаків віком до 18 років. Українці з можливостями давно, ще у мирні часи, відправляли своїх дітей учитися в Європу та США. І по закінченні, опанувавши мови, молоді українці не поверталися домів.

Зараз до неповернення додався фактор, озвучений нещодавно Віталієм Портниковим у розмові з Сергієм Жаданом: "Той, хто в Україні залишиться жити, має знати, що він може відправити своїх дітей і онуків на війну наступну". А соціолог Олексій Антипович твердить: молоді українці поступово втрачають віру в те, що можуть реалізувати себе вдома. Справді, в що вірити, які плани будувати, якщо тебе завтра мобілізують…

Або я помиляюся, або окреслені вище й то далеко не всі питання Міністерство демографії та діаспори точно не вирішить. Хоча б тому, що якість освіти, економічний розвиток, свобода ведення бізнесу і згадана вже мобілізація, точніше незворотна мілітаризація, – точно не в його компетенції. Українці вже тридцять років залишають батьківщину не тому, що війна, а тому, що хочуть і можуть. Війна, на жаль, дала більше можливостей не триматися за місце народження та навіть за громадянство. І повернення та народжуваність не залежить прямо від дати завершення активних бойових дій.

Мир дуже важливий. Це перше бажання кожної нормальної людини. Але не менш важливими є перспективи. Саме їхня розмитість спровокувала виїзд із країни тих, хто й до війни шукав для себе кращого життя. Хіба що на хвилі творення міністерства є смисл говорити про створення якогось Міністерства української перспективи.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.