Війна на трьох фронтах: чому Ізраїль одночасно воює з ХАМАСом, "Хезболлою" та Іраном. Пояснюємо

Від жовтня минулого року, коли ХАМАС прорвав оборону Ізраїлю та вбив понад тисячу людей, ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньягу зосереджений на одному: знищенні всіх терористів, які загрожують життю та безпеці країни. Якщо у перші тижні воєнних дій армії Ізраїлю, світ всіляко підтримував ізраїльтян, то вже від кінця минулого року почали лунати протести.

Наземна інтервенція ЦАХАЛ у сектор Гази призвела не лише до ліквідації багатьох бойовиків ХАМАСу, а й до смертей десятків тисяч цивільних палестинців та руйнування інфраструктури краю. Як відповідь, також активізувалася "Хезболла", яка контролює сусідський Ліван, звідки почали вестися обстріли півночі Ізраїлю. ЦАХАЛ почав завдавати масовий вогонь у відповідь. А у вересні цього року, завдяки Моссаду, спершу провів спецоперацію у стилі голлівудських фільмів, коли масово вибухали пейджери у лідерів "Хезболли", а тоді війська ЦАХАЛу частково увійшли у південний Ліван.

Іран, який 45 років вважає своїм ворогом №1 саме Ізраїль, також не залишився осторонь і 1 жовтня запустив сотні балістичних ракет по території "землі обітованої". Очевидно, що Ізраїль відповість на дії Ірану. Тому загалом це нагадує принцип доміно: ланцюгова реакція може тривати ще довго, але питання, що буде, коли впаде останнє доміно? Чи залишиться щось, враховуючи можливий ядерний потенціал Ізраїлю та Ірану.

Еспресо пояснить причини війни на Близькому Сході, чому вона наростає, чи можливо знайти компроміс та як ця ситуація впливає на російсько-українську війну.

Історичний контекст: походження конфлікту

Фото: соцмережі

 

Конфлікт між Ізраїлем та його мусульманськими сусідами, включаючи Палестину, Ліван та Іран, має давнє історичне тло.

Точкою відліку можна вважати 70 рік – тоді давні римляни вигнали євреїв з Юдеї і дві тисячі років ті мріяли повернутися на батьківщину предків. Але за стільки часу, багато що змінилося, зокрема, поширилося мусульманство і зросла частка арабів у регіоні. Тут з’явилася Палестина.

Ситуація почала змінюватися на користь єврейського населення лише на початку ХХ століття. У 1917 році Велика Британія, яка контролювала ці землі, підтримала створення "національного дому для єврейського народу" на території Палестини, це спровокувало напруження між єврейськими та арабськими громадами. Після Першої світової війни єврейська імміграція до Палестини стрімко збільшилася через поширення сіоністського руху, що викликало ще більше невдоволення місцевих арабів, і вже в 1920-х і 1930-х роках сталися перші масові зіткнення.

Після Другої світової війни й Голокосту міжнародна спільнота почала розглядати можливість створення єврейської держави. У 1947 році ООН схвалила план поділу Палестини на дві держави - єврейську та арабську. Євреї погодилися на цей план, а араби його відкинули. 14 травня 1948 року було проголошено державу Ізраїль, що одразу спричинило війну між Ізраїлем і арабськими країнами. У підсумку ізраїльтяни відстояли своє право на землю, а території Західного берега та сектору Гази були окуповані Йорданією та Єгиптом.

Конфлікт тривав десятиліттями, періодично спалахуючи з новою силою, адже два народи претендували на одну й ту ж територію. У 1967 році під час Шестиденної війни Ізраїль захопив Сектор Гази, Західний берег, Східний Єрусалим і Голанські висоти, що поглибило напругу й стало основою сучасного протистояння палестинців із ізраїльтянами.

З часом виникли різні палестинські політичні та збройні угруповання, включаючи Організацію визволення Палестини (ОВП), ФАТХ, ХАМАС, які виступали за боротьбу проти Ізраїлю. У 90-х роках минулого століття ізраїльтянам та палестинцям вдалося знайти хитке перемир’я, виникла Палестинська національна адміністрація, яка врядувала палестинськими територіями всередині держави Ізраїль. Однак у підсумку ХАМАС, який був проти мирного врегулювання, став головним в секторі Гази, звідки почало прилітати по ізраїльтянах і ті періодично проводили воєнні операції проти бойовиків.

Тим часом відносини Ізраїлю з Ліваном ускладнилися через "Хезболлу" — ліванську шиїтську воєнізовану організацію. А все тому, що у 1982 році Ізраїль увів війська до Лівану, бо прагнув знищити палестинські бойові угруповання, що діяли на півдні Лівану. Натомість вийшло лише гірше. Бо присутність ізраїльських військ у країні викликала хвилю незадоволення серед місцевого населення, яке стало ядром "Хезболли". З того часу ця організація була серйозним противником Ізраїлю, регулярно обстрілюючи його території. Тому Ізраїль ще раз вводив свої війська у Ліван у 2006 році, а тепер ще й у 2024. Однак "Хезболла", як контролювала південний Ліван, так і досі контролює.

Іран у всій цій історії є чи не найважливішим гравцем у конфлікті. Адже активно підтримуючи "Хезболлу" в Лівані та ХАМАС у Палестині, завдяки грошам за продаж нафти (має близько 10% світових запасів), він постійно, так би мовити, підливав масла у вогонь. Ще з 1979 року, після Ісламської революції, Іран проголосив Ізраїль своїм головним ворогом. Відтоді Іран фінансує і постачає зброю бойовим групам, що виступають проти Ізраїлю, та закликає до знищення держави ізраїльтян.

А ще важливий момент – Іран розвиває свою ядерну програму, що викликає занепокоєння у міжнародної спільноти, оскільки неофіційно ізраїльтяни також мають ядерну зброю (приблизно 90 боєголовок). Закономірно, що Ізраїль вважає Іран ключовою загрозою для свого існування. Тому це може бути потенційна ядерна війна. Напруга між двома країнами постійно зростає, хоч відстань між ними понад 1100 км і їх територіально відділяє Йорданія та Ірак, однак як показав обстріл 1 жовтня, коли іранці завдали масованої ракетної атаки по Ізраїлю, відстань не проблема для ведення сучасної війни.

Чому ситуація загострюється і загинуло так багато людей

Фото: Getty Images

До 7 жовтня 2023 року, про перманентну війну на Близькому Сході мало згадували. Адже значно більшим викликом для світу стало російське вторгнення в Україну.

Однак у жовтні минулого року у світі змістився фокус уваги через бойовиків ХАМАС. Несподівано для ізраїльтян, вони почали здійснювати масові обстріли й прорвали оборону довкола сектору Гази. Загинули більш як тисяча мирних жителів Ізраїлю, сотні опинились у полоні бойовиків. Це моментально перевернуло з ніг на голову багаторічні зусилля з деескалації конфлікту.

Армія Ізраїлю почала повномасштабне вторгнення в сектор Гази, поставивши собі за мету повну ліквідацію ХАМАСу. Однак через те, що бойовики роками займалися посиленням своїх позицій, створенням підземних тунелів та бункерів, в тому числі під цивільними об’єктами, це виявилося надскладним завданням. А через велике скупчення палестинців (2 млн) на території, яка має площу трохи більшу за Харків, уникнути цивільних жертв було неможливо. За даними ООН, за майже рік часу загинуло близько 41 тис. палестинців, а ще сто тисяч зазнали поранень. Для порівняння, втрати Ізраїлю оцінюються в 1,7 тис. осіб.

Такі цифри породили суспільні протести у світі через дії Ізраїлю. Тому західні лідери почали шукати шляхи, як знайти шлях до деескалації конфлікту. США, головний союзник Ізраїлю, також почали тиснути на прем’єра Беньяміна Нетаньяху, наполягаючи на перемир’ї. Однак ізраїльтяни були непохитні у своєму прагненні раз і назавжди покласти край ХАМАС. До того ж президент Джо Байден, будучи зайнятий Україною та майбутніми виборами та не бажаючи створювати негаразди зі своїми ізраїльськими союзниками, фактично дав карт-бланш на дії, які Нетаньяху вважає потрібними.

Все це призвело до загострення ситуацію на півночі, оскільки ліванська "Хезболла" почала знову обстрілювати ізраїльтян, а ті завдавати ударів у відповідь. Як наслідок, за даними міністерства охорони Лівану, з 7 жовтня у Лівані через ізраїльські ракети було вбито понад 1,5 тис. людей. При цьому, майже 700 в останній тиждень перед наземною інтервенцією ЦАХАЛ у південний Ліван.

Про те, що Ізраїль планує розпочати ширшу війну з "Хезболлю" аналітики казали, ще у травні-червні, мовляв, завершать з ХАМАСом і швидко перемкнуться на Ліван, поки сили ЦАХАЛу згруповані. Хоч ізраїльтяни вбили багатьох ватажків ХАМАСу, та організація й досі активна, теракт у Тель-Авіві 1 жовтня, коли загинуло семеро людей, тому свідчення. Однак попри це, Нетаньяху таки дав наказ увійти в південний Ліван.

Вибухи пейджерів у кишенях бойовиків "Хезболли" та вбивство лідера організації Хасана Насрали стали, так би мовити, прелюдією до ширшої воєнної кампанії, яка розпочалася 30 вересня. Натомість ізраїльські збройні сили заявили, що проводять обмежені наземні воєнні операції на півдні Лівану. Було також здійснено серію авіаударів по південних передмістях Бейрута, що є одним із центрів "Хезболли". Ізраїль також закликав мирних жителів цих районів евакуюватися​. Та представники "Хезболли" заявили, що готові до цього та продовжать війну з Ізраїлем.

На тлі цього, а ще пам’ятаючи вбивство ізраїльтянами в Тегерані одного з лідерів ХАМАСу Ісмаїла Ханія, Іран довго готуючись, все ж 1 жовтня завдав масового ракетного удару по Ізраїлю. Повідомлялося про кількасот ракет, тому ізраїльська система ППО ("Залізний купол") не змогла справитися зі всіма ракетами, які спричинили серію вибухів у країні. Відзначимо, що Іран і до того завдавав ударів по Ізраїлю, зокрема, 13 квітня випустив сотні ракет і безпілотників.

Іранська влада запевнила, що "завдасть ще сильніших ударів", якщо Ізраїль відповість. Але прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу сказав, що Іран "зробив велику помилку", тому за це поплатиться.

Якою буде відповідь ізраїльтян, поки не ясно, так само як і не відомо, якою буде майбутня реакція іранців… А ще більш незрозуміло, як можна вирватися з цього, здається, зачарованого кола "удар – відповідь", особливо, коли обидві сторони готові до ескалації і потенційно мають ядерну зброю. Хоча стосовно Ірану є сумніви, американські експерти кажуть, що іранцям, якщо буде наказ, знадобляться не тижні, щоб завершити створення ядерної зброї, а швидше за все місяці, а можливо і рік часу.

Наразі ізраїльтяни начебто готуються атакувати іранські нафтові вишки та ядерні об'єкти у відповідь на ракетний удар. Однак президент США вже заявив, що проти ударів Ізраїлю по ядерних об’єктах Ірану, мовляв, це має бути "пропорційна відповідь". Також країни Великої сімки розглянуть новий пакет санкцій проти Ірану за ракетний обстріл Ізраїлю.

Повномасштабна війна між Ізраїлем та Іраном залишається цілком можливою, особливо якщо нові дії на "удар – відповідь" призведуть до серйозних втрат серед мирного населення. Бо поки обидві сторони ціляться на військову інфраструктуру. Однак швидше за все Ізраїль та Іран захочуть уникнути повномасштабного конфлікту, оскільки це може призвести як до масових жертв, так і економічної дестабілізації, що буде неспівставним з "перемогою". Тим більше, що Ізраїль під парасолькою безпеки США, з якими іранці точно не можуть змагатися.

"Я не думаю, що ця війна переросте в безпосереднє зіткнення вже на землі, не думаю, що іранці цього хочуть чи на це готові. Сполучені Штати можуть критикувати Нетаньягу, можуть щось казати, призупиняти постачання озброєння, але щойно буде загострення ситуації та буде загроза безпеці Ізраїлю, США не будуть дивитись ані на якісь там ескалаційні сходинки, ані на будь-що. Вони будуть захищати Ізраїль, і, звичайно, до цього підключаться  союзники", - сказав у етері Еспресо експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара.

Чи можливо в цій ситуації знайти мирний компроміс? Ймовірно, ні. Оскільки для ізраїльтян зупинитися – означає дати можливість їхнім ворогам далі чинити теракти й нарощувати сили для повторення того, що сталося 7 жовтня 2023 року. Натомість ХАМАС, "Хезболла", Іран, а також єменські хусити та інші антиізраїльські організації й країни не можуть позбутися свого антисемітизму, який є основою їхнього світогляду, політики та влади.

Однак треба врахувати, що головним спонсором цих антиізраїльських настроїв є саме Іран, а вже потім Росія та інші гравці, які зацікавлені в дестабілізації ситуації на Близькому Сході. Враховуючи економічну могутність іранців через їх величезні поклади корисних копалин, зокрема нафти й газу, режим в ісламській республіці має багато важелів впливу, щоб втримувати владу й продовжувати свою політику. Тому політика "удар – відповідь" може ще тривати довго.

Як ситуація на Близькому Сході впливає на Україну

Фото: відкриті джерела

 

Найперше слід сказати, що українське питання відходить на другий план уваги як світових медіа, так і політиків провідних країн. До того ж зміщення фокуса уваги на Ізраїль також зміщує фокус постачання американської зброї. А це створює нові виклики для України, яких і так накопичилося дуже багато.

Повномасштабне вторгнення росіян триває вже понад 2,5 року, за цей час українці здобули чимало перемог, але зазнали також і поразок. Ситуація у світі динамічно змінюється, особливо з наближенням виборів у США, чия політика впливає на весь світ. Імовірний прихід до влади Дональда Трампа може поставити українську владу перед незручним вибором – або ультимативні переговори з диктатором Путіним, або Україна не отримає більше американської зброї. Натомість Камала Гарріс може не бути такою категоричною, однак, є прихильницею курсу Джо Байдена, тож Україна й далі буде воювати зі "зв’язаною однією рукою", тобто діятимуть "червоні лінії", обмеження на зброю тощо, які ведуть до війни на виснаження, в якій росіяни мають перевагу через свої розміри.

У будь-якому випадку, ситуація складна. Тим більше, що у світі вже відверто починають порівнювати дії прем’єра Ізраїлю та президента України: мовляв, обоє не хочуть завершення війни та пошуку компромісів. Зокрема, нещодавно The Guardian опублікував колонку старшого наукового співробітника і директора американської державної програми Фонду Карнегі Крістофера Чіввіса, де той написав, що Сполучені Штати "дюйм за дюймом можуть бути втягнуті у нескінченну війну – особливо ту, яка несе реальні ядерні ризики", а все через те, що адміністрація Байдена "уникала складних розмов" зі своїми двома ключовими союзниками щодо пошуку мирного врегулювання.

Зрозуміло, що для України – небезпечно, коли прирівнюють дії Біньяміна Нетаньягу та Володимира Зеленського. Хоч обидві країни у стані війни, обидві ставлять перед собою максимальні завдання та є залежними від поставок зброї США, однак це дві абсолютно різні історії. Бо Україна бореться за виживання, суверенітет і міжнародне визнання своїх кордонів, а Ізраїль протистоїть терористичним загрозам і конфліктам, які мають довгу історію напруженості в регіоні. Прирівнювання цих двох ситуацій може призвести до неправильного розуміння цілей і викликів обох країн, що загрожує міжнародній підтримці України, оскільки кожен конфлікт вимагає унікального підходу та рішень.

Тим більше коли американці, британці, французи готові збивати ракети, які летять на Ізраїль, і збивають їх, натомість українські союзники НАТО – ні. Про це в черговий раз нагадав і президент України на зустрічі з новим генсеком НАТО Марком Рютте, який відвідав 3 жовтня Київ. Зеленський сказав, що НАТО могло б збивати російські дрони і ракети над Україною, як і на Близькому Сході, але поки згоди немає. "Спільне збиття іранських ракет нічим не відрізняється від збиття російських ракет, від збиття іранських "шахедів", які поєднують російський та іранський режими", - відзначив Зеленський.

Тож, хоча підтримка України залишається стратегічним пріоритетом для Заходу, зростання кількості конфліктів і криз, зокрема на Близькому Сході, однозначно впливає на розподіл міжнародних ресурсів і дипломатичних зусиль. У такій ситуації Україна, як і раніше, потребує посилених дипломатичних контактів, та змушена постійно, знову і знову активно нагадувати на міжнародній арені про важливість своєї боротьби з російською агресією.

Читайте також: Атака дронів, яка викликала землетрус у РФ, або черговий натяк про надання дозволу на удари західними ракетами. Пояснюємо