Споживання російського продукту подають як нову форму дисидентства

Не просто російського виконавця, а ще й відкритого прихильника Путіна та загалом війни Росії проти України. Журналіст Роман Гурський зробив зауваження. Й водночас виявив – в салоні сидить кілька молодиків, жодному з яких "рендж ровер" не по кишені. Вони його не куплять, навіть якщо скинуться.

Звук вони на вимогу журналіста скрутили. А далі почалася світоглядна дискусія, в процесі якої прихильник російського шансону запитав опонента: "А якби твоя музика була в зоні політичних конфліктів?" Питання, точніше його формулювання, підтверджує думку, озвучену не лише останнім часом і не лише мною. В Україні просто зараз, за спинами військових, котрі боронять країну від агресора та поруч із пораненими, скаліченими, тими, хто втратив на війні близьких, волонтерами та просто небайдужими громадянами насолоджуються життям ті, на кого все це жодним чином не впливає.

В Україні просто зараз, за спинами військових, котрі боронять країну від агресора та поруч із пораненими, скаліченими, тими, хто втратив на війні близьких, волонтерами та просто небайдужими громадянами насолоджуються життям ті, на кого все це жодним чином не впливає

Ба більше: такі громадяни, незалежно від віку та соціального статусу, що далі, то зухваліше наполягають на своєму праві споживати продукт держави-агресора. "А що тут такого, це ж просто музика/фільм/серіал/книжка?" - запитували вони донедавна, роблячи при цьому круглі очі ще й виставляючи дурнями тих, кому це не подобається. І шансоном чи російським роком тут не обмежимося.

У вільному продажу, як через Інтернет, так і в роздрібних мережах досі є товари російського виробництва – від господарчих й косметики до іграшок та будівельних інструментів. Про засилля на сторінках українських інтернет-виданнях новин з життя Філіпа Кіркорова та інших газманових я вже мовчу: виявляється, їх ставлять через потенційно велику кількість переглядів й заради цього. Цим же – підвищеним інтересом аудиторії — пояснюється присутність в українському інформаційному просторі так званих хороших росіян.

Читайте також: Російським дітям прищеплюють культ убивства й смерті

Один із них, Віктор Шендерович, який виїхав із Росії під страхом арешту, недавно втомився стримувати свою сутність і прирівняв українців до німецьких нацистів. Причина — свідомі українці щиро хочуть, аби Росії не було. Тим самим вони, тобто – ми, на думку Шендеровича, знецінюємо зусилля російських лібералів у їхній боротьбі з путінізмом. Яку вони звитяжно ведуть за межами Росії-матушки.

І цим пасажем пан Шендерович не обмежився. Як то кажуть, Остапа, тобто Віктора, понесло. Надалі російський ліберал, який підписує себе іноземним агентом, почав знаходити в Україні "нацизм" та навіть "путінізм" регулярно. Враховуючи, що Шендерович письменник-сатирик та драматург, він зрозуміло цікавиться передусім цариною культури. Точніше, культурним фронтом. Ще точніше – двобоєм культур, у якому культура українська веде боротьбу з культурою російською на повне знищення. Менший результат нам не потрібен.

Так пан Шендерович вліз в епіцентр скандалу, що виник на полях літературного фестивалю Prima Vista в естонському місті Тарту. Українські поетки Анна Гувер та Олена Гусейнова відмовилися від участі через присутність у програмі російської письменниці Лінор Горалік. Навіть той факт, що вона народилася в тоді ще Дніпропетровську,  не робить її українською, та й вона сама себе так не позиціює. З українками солідаризувалися європейські колеги з інших країн Балтії. Росіяни ж обурилися й полили на українок купу негативу. Лише після цього оргкомітет прийняв рішення скасували виступ Лінор Горалік. На що Віктор Шендерович заявив: українці поводять себе так само як Путін і путіністи – нищать російську культуру, не дають їй розвитися, і, користуючись війною, спекулюють на темі й заганяють російське на маргінеси. Ну справді, російська ж культура не винна, що вона опинилася в зоні політичного конфлікту!

Читайте також: Криваві "мальчікі" Шендеровича

Віктор Шендерович заявив: українці поводять себе так само як Путін і путіністи, – нищать російську культуру, не дають їй розвитися, і, користуючись війною, спекулюють на темі й заганяють російське на маргінеси. Ну справді, російська ж культура не винна, що вона опинилася в зоні політичного конфлікту!

Тепер ви зрозуміли порівняльну аналогію. Або бувалий у бувальцях і колись справді прогресивний письменник (він автор знаменитих і популярних в Україні 1990-тих років "Кукол" на НТВ, у 2000-них на українському ТБ робили аналог) мислить, як наші юні мажори на джипі, або наші байдужі мажори на джипі мислять, як типовий російський ліберал. Обидва, кожен зі свого майданчика, пропонують свідомим українським громадянам стати на їхнє місце. Хоча на їхньому місці Україна та українське перебували століттями й, на жаль, проросійські острівці в воюючій країні лишаються досі.

По факту Лінор Горалік ставлять на один щабель із виконавцем хіта про "рюмку водки на столе". А споживання російської літератури, починаючи з Пушкіна, російських серіалів, починаючи з "Білої гвардії", російських фільмів, починаючи з "9-ї роти", російського року, починаючи з Гарика Сукачова чи російської попмузика, починаючи з Кіркорова, прирівнюється заледве не до дисидентства. Так собі протестна акція. Щось на кшталт нової версії фронди.

Читайте також: Як радянські вчителі зробили з нинішніх росіян убивць

Народжені в СРСР українці, хто нині старший за 30 бодай на 5 років, пам`ятає відеосалони з піратськими копіями американських фільмів на касетах. Ти платиш один рубль і дивишся те, що просто так, відкрито й легально, недоступно. З відеопрокатом у 1990-ті, до речі, робилося те саме. Як із ринком піратської аудіопродукції. А в 1960-1980-ті роки українці дисидентствували, слухаючи десятки разів переписані на бобінах записи "бітлів", "ролінгів", "квінів" та "цепелінів". Вся ця музика, висловлюючись мовою нинішніх прихильників російського, була в зоні політичних конфліктів.

Між СРСР і Заходом, між занепадом і цивілізацією справді був політичний конфлікт. Жертвами його стали музикант Володимир Івасюк, поети Василь Стус і Василь Симоненко, режисер Сергій Параджанов – і це лише кілька прізвищ тих, хто був заборонений і кому було заборонено творити

Так, між СРСР і Заходом, між занепадом і цивілізацією справді був політичний конфлікт. Жертвами його стали музикант Володимир Івасюк, поети Василь Стус і Василь Симоненко, режисер Сергій Параджанов – і це лише кілька прізвищ тих, хто був заборонений і кому було заборонено творити. Твори не лише заборонених українців, а й загалом заборонених в СРСР і таких різних Джорджа Орвелла, автора "1984", та Маріо П`юзо, автора "Хрещеного батька", поширювалися в самвидавах. Якщо це знаходили при обшуках, могли посадити й саджали. Саджали й за перегляд на квартирах заборонених американських та європейських стрічок.

І ось тепер російський шансон, російську книжку, російський серіал опиняються під забороною. В Україні – офіційно, за законом. За межами нашої країни в західний бік – дуже бажано, й іноді, як бачите, виходить. Проте заборону російського прямо чи непрямо, свідомо чи мимоволі фанати цього продукту – будь-якого! – фактично прирівнюють до заборони всього західного, прогресивного в часи Союзу. Заявляючи при цьому про порушення прав та свобод.

У демократичній країні, яка зазнає агресії, забороняють будь-який продукт країни-агресора. На додачу, цей продукт створений у далекій від цивілізації країні

Читайте також: Поросятко Хрюша і заєць Степашка мають шанси стати голубами російського миру

У демократичній країні, яка зазнає агресії, забороняють будь-який продукт країни-агресора. На додачу, цей продукт створений у далекій від цивілізації країні. А продукти, створені в цивілізованих розвинених демократичних країнах, завжди забороняє країна авторитарна, диктаторська. Прирівнювати заборону слухати Лепса зараз до заборони слухати західний рок-н-рол у радянські часи – або бути повним інфантильним ідіотом, або свідомо підміняти поняття.

Що робити з такими, як Шендерович? Ігнорувати, не давати в Україні майданчиків. Що робити з борцями за право слухати про рюмку водки? Протоколами й адміністративними покараннями тут не обійдешся. Тим більше не врятує повістка в військкомат та мобілізація. На фронті такі вояки або дезертирують, або зрадять, або через них загине гідна людина. Всередині країни потрібна грамотна, продумана й масштабна інформаційно – просвітницька робота. Споживати російське слід перевести з категорії адміністративного порушення в категорію, за якою це робити ганебно і соромно. Ти споживаєш російське – тебе не поважають. Ти споживаєш російське – твої можливості для зростання й розвитку обмежені. І з таким підходом вичистити з голів російське напевне вийде краще.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.