Захистити українську і не образити російську: як це працює

22 червня президент 2023 України Володимир Зеленський раптово, без попередження, підписав закон про заборону імпорту книжок із Росії та Білорусі. Як то кажуть, не минуло й пів року, а точніше – минув рік відтоді, як парламентська більшість його ухвалила. Або я помиляюся, або так довго підпису голови держави чи законного права вето не чекав ще жоден закон за всю історію Незалежності. Наприклад, закон про заборону російських фільмів та серіалів, більше відомий як "закон Денисенка-Княжицького", за прізвищами ініціаторів, маявся пів року. Й обійшлося без петицій та флешмобів у соцмережах.

Чому раптово? Бо ще 20 червня пан Зеленський підписувати закон не хотів. Коментуючи  петицію, він вказав на низку застережень, включно з порушенням Конституції. Озвучене було лише одне застереження, підозрюю — єдине: закон не відповідає нормам і стандартам ЄС у галузі прав людини. Зокрема щодо свободи думки, захисту прав національних меншин, заборони дискримінації за мовною ознакою. Тому — це вже долучилося МЗС, — може ускладнити процес переговорів про вступ України до Європейського Союзу. Хоча очільниця МЗС Німеччини Анналена Бербок 21 червня озвучила іншу проблему, яка заважає Україні приєднатися до Євросоюзу: закликала покінчити із 30 роками кумівства та корупції.

Читайте також: Українці під російськими бомбами дивляться російські серіали. Як це пояснити

Що помінялося, що, як то кажуть, у лісі здохло за добу – не знає ніхто. Радість гуманітарної та загалом небайдужої до позитивних процесів українізації зрозуміла, проте глобально проблема лишилася. У неї є назва: "дискримінація за мовною ознакою". І в Україні дискримінованими вважають себе побутові носії російської мови. У мовних визвольних змаганнях Європа поки на їхньому боці.

Свіжий приклад – рекомендації Венеційської комісії переглянути прийнятий Верховною Радою закон "Про національні  меншини". Висновок "Венеційки" однозначний: національні меншими в Україні зазнають дискримінацій передусім за мовною ознакою. На перший погляд, звинувачення звучать від угорської сторони, але Угорщина в цьому плані активна давно. Важливіше не те, про що кричать, а те, про що мовчать. Адже Угорщина як один із західних сусідів, ще й член Євросоюзу, хоче впливати лише на Закарпаття. Та й то не на весь регіон, а на окремі терени. За межі найзахіднішої нашої області угорська мовна експансія не сягає й навряд колись сягне. Чого не скажеш про експансію мови російської.

Якщо "Венеційка" рекомендує переглянути положення закону про освіту та закону про українську мову, що містять обмеження свободи використання мов меншин, знайте: це не про мову кримських татар, не болгарську, польську, чеську, румунську чи згадану угорську. Ви вгадали – йдеться про російську.

Наполеглива вимога скасувати обов’язкові квоти на використання української мови – це розширювати використання в медіа передусім російської. А відкласти поступову трансформацію системи шкільної системи з навчанням мовами меншин – це, простими словами, можливість використовувати в українських школах російську як мову навчання поруч з українською. Ці дві мови вже були поруч більше 300-сот років. Яка з них зазнавала більших утисків, за використання якої арештовували, саджали за ґрати та вбивали – навряд треба уточнювати.

Читайте також: Під час війни культура не має бути приватною ініціативою

За висновком Конституційного Суду України, російськомовні громадяни не становлять цільної соціальної одиниці. Вони є  не групою осіб, яка має право на юридичний захист як етнічна або мовна одиниця. На носіїв російської мови в Україні не може поширюватися режим юридичного захисту, гарантований відповідними приписами Конституції України.

Тобто, принципово, навіть агресивно, вперто російськомовні не є національною меншиною. А отже, законодавчі ініціативи, спрямовані на розвиток української мови та її проникнення в усі сфери нашого життя, автоматично російськомовних не дискредитують та їхні права не порушують.

Саме це мав на увазі президент Зеленський, озвучивши за день до підписання закону про заборону імпорту книжок із Росії та Білорусі застереження, котрі не дають – точніше, не давали, — поставити підпис. У перекладі з бюрократичної на зрозумілу мову, якщо не ввозити книжок із Росії, російськомовним не буде, чого читати. Тож вони замість вчити мову держави, громадянами якої є, почнуть заявляти про порушення їхніх прав. Що є повною дурістю, адже в Україні нема жодного, хто б не розумів української й тим більше не може нею читати.

Закон має навіть не лазівку – дірку. Річ у тім, що вже не перший рік не лише російськомовні, а й російські книжки надходять в Україну з Казахстану, Литви та Молдови. Є різниця, адже російськомовні – це російські переклади детективів Агати Крісті, офіційно видані в Каунасі видавництвом "Knygu klubas", а російські – це Борис Акунін, надрукований у Казахстані. Причому неозброєним оком видно: це не оригінальне видання, а лише копія з уже виданого в Росії. Як і решта книжок, замаскованих під не російське і не білоруське "громадянство".

Читайте також: Чому саме мертвий Цой в Україні живіший від усіх живих

У скарбничку покладемо й свіжий висновок Міністерства культури, згідно з яким публічне виконання пісень Віктора Цоя в Україні не заборонене. Адже він не був громадянином РФ, народився та загинув громадянином СРСР, де-факто відсутньої країни. А отже, охочі можуть і далі співати російською, тим самим укотре занурюючи себе й вдячних слухачів у питомо російський культурний контекст.

Як бачите, все робиться для того, аби всидіти на двох стільцях. З одного боку, дослухатися до небайдужих громадян та ухвалювати, хай із річним запізненням, правильні й потрібні закони. З іншого – не бачити гріха в популяризації російської мови. Бо російськомовний продукт, бачте, не в Росії зроблений, тож може бути й недоторканий. До всього, ще й експертів "Венеціанки" не дратує. Буде, чим крити в разі чого.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.