Мобілізація ув’язнених: чому це роблять, яка їхня кількість та чи можуть бути з ними проблеми. Пояснюємо

Еспресо пояснить особливості закону про мобілізацію ув’язнених, скільки засуджених можуть стати солдатами та які нюанси пов’язані з цим.

Чому в Україні вирішили залучати в’язнів до війська

Фото: ілюстративне

Мобілізація ув'язнених для участі у воєнних діях — явище не нове, а з довгою історією, яке можна простежити від античних часів до сучасності. Наприклад, Римська імперія часто використовувала рабів і ув'язнених як солдатів, обіцяючи їм свободу після служби. Так само й інші імперії вдавалися до такої практики, однак найчастіше це ставалося в кризові періоди, коли від швидкості поповнення новобранців залежав результат війни, як це було в часи наполеонівських війн, чи в період Першої та Другої світової. Але, звісно, покладатися лише на ув'язнених — означає очікувати можливого  заколоту через їхню ненадійність.

Росіяни ніколи не нехтували ув’язненими, коли мали потребу в солдатах. Ще у Радянському Союзі ГУЛАГ використовував ув'язнених для важкої праці на військових заводах, будівництві інфраструктури та інших проєктах, що мали критичне значення для військової машини країни. Також ув'язнені були мобілізовані безпосередньо для участі в боях. Ця практика збереглася і в сучасній Росії.

Особливо завдяки застосуванню приватних військових компаній, на кшталт ПВК Вагнера, де без проблем підписують контракти з колишніми в’язнями, а коли війна в Україні почала йти не по сценарію "Київ за три дні", то масово і з теперішніми зеками. Екскерівник організації Євгеній Пригожин особисто їздив по тюрмах, щоб агітувати ув’язнених ставати вагнерівцями, пропонуючи не лише свободу, а й чималі гроші. Наприклад, лише у 2022 році ПВК Вагнера завербувала близько 50 тис. в’язнів (хоча за рік війни з них на фронті залишилося 10 тис.). А на кінець 2023 року, у РФ недорахувалися більш як 100 тис. зеків. Тоді у виданні The Washington Post писали, що в Росії "історичний антирекорд" з кількості в’язнів, адже до лютого 2022 року їх було близько 420 тис. осіб, а на жовтень 2023 року – 266 тис. осіб. Після Пригожина ініціативу з вербування ув’язнених у Росії перебрало міністерство оборони, формуючи "Шторм-Z" (штурмові загони з ув'язнених). Як відомо, здебільшого ув’язнених росіяни використовували для так званих м’ясних штурмів, коли перевага противника є очевидною, але командування за будь-яку ціну хоче здобути перемогу і хоч якесь просування, що закінчується великою смертністю такого підрозділу.

В Україні до 2024 року ніхто публічно не говорив про можливість асиметричної відповіді, коли б українських ув’язнених також відправляли на фронт (хоча самі ув’язненні висували таку ініціативу від початку повномасштабної війни). Така опція була заборонена законодавством і політики разом з експертами казали, що Україна не буде опускатися до рівня Росії. Однак, коли в кінці 2023 року, за словами ексголовнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, ситуація на болі бою зайшла в глухий кут і з'ясувалося, що наявними силами Україні не вдасться переломити стан справ, почалися довгі дискусії на тему масової мобілізації.

Тоді військові й політики почали жонглювати фразою про необхідність поповнення армії на 500 тис. осіб, адже наявні сили потребують відпочинку і ротації за понад 2 роки війни. Через військову таємницю немає точних даних про кількість українських втрат серед військовослужбовців, однак вони оцінюються десятками тисяч осіб, але ще більше – зазнали різного ступеня поранень. Президент Зеленський у лютому 2024 року чи не вперше назвав точне число, сказавши, що 31 тисяча українських військових загинула за два роки у війні з РФ, натомість росіян – 180 тис., а з пораненими – пів мільйона.

Після невдалого і широко розтиражованого українського контрнаступу влітку–восени 2023 року, від кінця 2023 року росіяни почали свій наступ. Ціною великих втрат лінія фронту почала поступово змінюватися. Завдяки перевазі в повітрі, КАБам, більшій кількості артилерії та особового складу, російські окупанти захопили в лютому Авдіївку, у квітні закріпилися в Очеретиному, просуваються в сторону Покровська. Тривають запеклі бої за Часів Яр, де окупанти рухаються до важливого для забезпечення наших військ на Донеччині стратегічного автошляху T0504, а з травня почався наступ на Харківщині і йдуть бої за Вовчанськ. Одним словом ситуація поки не на нашу користь. Щоб це змінити потрібна не лише краща західна зброя, а й люди, які вправно нею володіють.

Від кінця зими в Україні почали розвивати рекрутингову систему (добровільна мобілізація), а в середині травня набрав чинності новий закон про мобілізацію: військовозобов’язані мають два місяці, щоб оновити свої дані й тих, хто придатний – призивають, хто відмовляється – жорсткіше карають. Хоча політики кажуть про позитивну динаміку зростання числа мобілізованих, мовляв, якщо так і далі буде, то восени приймуть закон про демобілізацію, однак залучення до війни українських в’язнів говорить, що не все так просто.

Які нюанси законодавства щодо мобілізації ув’язнених

Фото: konkurent.ua

Враховуючи, що в Україні в’язниці під юрисдикцією Міністерства юстиції, не дивно, що найактивніше просувати в’язнів у солдати став очільник Мін'юсту Денис Малюська. Ще в лютому він заявив про необхідність мобілізації засуджених. За його словами, тисячі засуджених виявили бажання вступити до лав ЗСУ. З того часу оборонний комітет Верховної Ради почав писати відповідні зміни в законодавстві.

"У нас переповнені установи виконання покарань, зокрема слідчі ізолятори, вільних місць давно немає практично ніде. А у великих містах величезне переповнення. Тому це велика проблема. Не в останню чергу я дуже агітую за мобілізацію ув'язнених і засуджених через те, щоб в тому числі не порушувати нормативи за кількістю людей на певну площу", – розповів у інтерв’ю BBC Малюська, наголошуючи, що мобілізація ув’язнених, крім покращення чисельності ЗСУ, ще й безпосередньо зменшує навантаження на самі тюрми та виправні колонії, знижує на них витрати.

10 квітня Верховна Рада України на засіданні ухвалила за основу законопроєкт про мобілізацію засуджених. За документ проголосував 281 нардеп. Однак були питання в антикорупційного комітету: мовляв, це змога топкорупцінерам уникнути покарання. Також дискусійним було питання про мобілізацію осіб винних у тяжких злочинах, наприклад у вбивствах чи зґвалтуваннях.

Після доопрацювання, 8 травня Рада остаточно ухвалила цей законопроєкт про мобілізацію засуджених. Тоді усунули багато лазівок для корупціонерів та не дозволили злочинцям, винним у тяжких злочинах, добровільно мобілізовуватися.

Хоча у Центрі протидії корупції прокоментували ухвалення цього закону Верховною Радою, як "перемогу з присмаком зради".

"Чому перемога? Бо механізмом не зможуть скористатись засуджені за особливо тяжкі злочини. Зокрема, не зможуть мобілізувати засуджених за злочини проти нацбезпеки, умисне вбивство двох або більше людей, зґвалтування тощо", - кажуть в організації.

Водночас у центрі наголосили, що нардепи й високопосадовці не зможуть обміняти покарання на мобілізацію.

"Чому з присмаком зради? Бо у переліку тих, хто не зможе скористатись цим законом, немає посадовців Офісу президента, керівників держпідприємств, слідчих, прокурорів і суддів. Таким чином, частина роботи антикорупційних органів за попередні роки може піти коту під хвіст. Адже вже відбувають покарання чимало засуджених за корупцію суддів, прокурорів та інших посадовців, які тепер зможуть скористатись цим механізмом і вийти з тюрми", - пояснили у ЦПК.

Якщо коротко підсумувати, цей закон дозволяє за рішенням суду умовно-дострокове звільнення від відбування покарання деяких категорій засуджених, які висловили бажання мобілізуватися до лав ЗСУ та укласти відповідний контракт. Засуджені зможуть мобілізуватися, як і інші громадяни, в разі проходження ВЛК. Адміністративний нагляд за ними здійснюватиметься командиром військової частини.

Однак встановлено неодмінну умову для мобілізації: до завершення терміну покарання ув’язнених має залишатися не більше трьох років. Цікаво також, що за законом, їм не передбачені відпустки, але на підставі висновку військово-лікарської комісії може бути відпустка для лікування після поранення, контузії, травми або каліцтва.

Як відбувається мобілізація засуджених

Фото: Depositphotos

В Україні близько 30 тис. в’язнів відбувають своє покарання у відповідних установах. Більшість з них пов’язані з крадіжками, пограбуваннями, різними майновими злочинами, також великий відсоток осіб у тюрмах через наркозлочини. Найменше – через злочини проти держави (колаборанти, ухилення від мобілізації) та злочини проти осіб (вбивства, зґвалтування). За даними очільника Мін'юсту Дениса Малюськи, потенційно можна мобілізувати 10–20 тис. ув’язнених, хоча експерти, з якими спілкувався Еспресо, говорять про ще більше число – близько 25 тис.

Станом на середину червня, для участі у війні звільнили від виконання покарань близько 3 тис. осіб, про це пише The Washington Post. За прогнозом Малюськи, щонайменше 4 тис. засуджених погодяться піти захищати Україну під час першого етапу набору на військову службу. Тобто мобілізація в тюрмах відбувається в кілька етапів. По-перше, ув’язнені самі мають зголоситися підписати контракт з ЗСУ і їхнє здоров’я (відсутність ВІЛ тощо) мають перевірити, а, по-друге, їх також потрібно навчити на полігонах перш ніж відправляти на фронт.

Цікаво те, що за прийнятим законом засуджені служитимуть лише у штурмових підрозділах, які повністю складаються із колишніх ув’язнених. Хоча у Третій штурмовій бригаді категорично відкидають цю вимогу:

"В одні підрозділи не можна об’єднувати, бо це буде штрафбат і це дуже погана історія. Наслідки – це відіб’є бажання далі йти мобілізовуватись іншим ув’язненим. Бо якщо це разова історія, це буде аналог російського "Шторм-Z", – сказав командир 2-го штурмового батальйону 3-ї ОШБр Дмитро Кухарчук в інтерв'ю "Армія TV", додаючи, що у їхній бригаді розподіляють колишніх ув’язнених по кілька людей на кожне відділення й взвод для інтегрування новобранців.

Ув’язнені, які хочуть воювати, повинні не лише мати таке бажання, а й бути фізично здоровими, пройти психологічне обстеження і бути не старшими за 57 років, а не 60, як прописано у мобілізаційному законі.

"Мотивація наших ув’язнених сильніша, ніж у звичайних солдатів. Їхнє звільнення — це лише частина мотиву. Вони хочуть захистити свою країну і хочуть перегорнути сторінку", — каже глава Мін’юсту і додає, що між військовими командирами навіть є конкуренція за добровольців з-поміж колишніх засуджених.

У британському The Telegraph написали, що українські в’язні йдуть на фронт не тільки заради амністії, вони хочуть помсти. Видання розповіло про ув’язненого чоловіка, якого звати Олександр. Він погодився змінити тюремну камеру на окоп, бо росіяни вбили кількох його рідних.

"Я не відчуваю жодного тиску, щоб піти служити. Я просто вирішив повністю змінити своє життя. У мене також є велика мотивація: багато членів моєї родини загинули в Маріуполі. Мені подобається мій вибір, бо тепер замість того, щоб лежати на тюремному ліжку, я можу здобути нові навички та змінити своє життя", — розповів чоловік.

Проте варто розуміти, що умовно-дострокове звільнення і підписання контракту не робить ув’язнених вільними автоматично.

"Свобода - не зовсім влучне слово для цих трьох тисяч чоловіків: під конвоєм Нацгвардії звільнених спочатку везуть у найближчий військкомат підписувати контракт із ЗСУ, а звідти - на навчальні полігони. Там з учорашніх злочинців куватимуть майбутніх штурмовиків, щоб потім відправити на передову - певно, до кінця війни", – пишуть німецькі журналісти DW.

У розмовах з DW українські армійці підкреслили також принципову відмінність своїх зустрічей з в’язнями від мобілізації у російських в'язницях: мовляв, ми не агітуємо в'язнів іти на війну, а рекрутуємо свідомих добровольців.

Німецькі журналісти відзначають і курйозні моменти мобілізації ув’язнених, коли до лав ЗСУ зголошуються йти також ті, хто вчора відбував покарання за ухилення від мобілізації. Така от іронія долі, яка викликає питання, чи справді можна покладатися на таких людей?

"Я розумію, що не буде все ідеально, буде частина людей які самовільно залишать частини (втечуть, – ред.), буде частина людей, яка буде себе погано проявляти. Якщо ми говоримо про добровольців у тюрмах, то вони становлять собою зріз українського суспільства – не ідеальний, бо якби був би ідеальний, то давно перемогли б. … Не так багато є людей, які здатні на вчинок, а на війні це дуже важлива якість. Я щиро впевнений, що ці люди себе ще дуже добре проявлять і багато хто з них навіть доросте до командної посади", – вважає командир 2-го штурмового батальйону 3-ї ОШБр Дмитро Кухарчук.

Що кажуть експерти про мобілізацію ув’язнених

Фото: mil.gov.ua

Як відзначив у коментарі Еспресо засновник Благодійного фонду "Закриємо небо України", заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) генерал-лейтенант Ігор Романенко, призов на службу ув’язнених найперше робиться для того, щоб збільшити швидкість постачання військовослужбовців у ті бригади, які укомплектовані на третину.

"Потенційно можна назбирати до 25 тис. таких бійців, яких залучають в окремі спеціальні підрозділи. У цих умовах, які маємо зараз – це суттєве поповнення. Якщо, звісно, швидко це зробити. Це важливо, бо попри те, що є розмови про нестачу техніки, що вона стара чи ще якась, але її можна придбати, отримати від союзників, а от щодо людей – саме їх у першу чергу не вистачає. Людей не вистачає і в резерви, яких у нас майже немає, хіба на тактичному рівні іноді вдається щось зібрати", – каже експерт.

За його словами, новий закон про мобілізацію не вирішує нагальних проблем української армії, адже противник активно наступає на багатьох напрямках, щоб його зупинити – потрібно більше людей вже зараз.

"Закон про мобілізацію не дає можливості швидко розв'язувати питання з набором. Так, закон покращує ситуацію, хоча більше вирішує питання обліку. Це треба теж, щоб відповісти на питання, скільки й кого можна мобілізовувати, то треба знати, який у держави є ресурс? Через важку ситуацію на фронті, крім обліку, також паралельно відбувається і мобілізація. Ситуація змушує нас діяти жорсткіше щодо мобілізації.

Маємо також систему, яка займається рекрутингом, коли громадяни добровільно зголошуються йти у військо. Але рекрутинг зараз не виконує завдання з поповнення необхідної кількості військовослужбовців. Тому головне питання – у швидкості. Росіяни вже наступають і багато де, тому треба їх зупиняти. Для цього треба більше військовослужбовців, при цьому підготовлених. А від моменту призову, треба від двох місяців і більше, щоб навчити солдата. Місяць триває загальна підготовка, а потім місяць–два воєнна спеціалізація", – відзначає Ігор Романенко.

Генерал-лейтенант додає, що залучення ув’язнених у військо робиться зараз не просто так, а, тому що стан на фронті є важким, відповідно командування шукає різні способи розв'язання питання з набором нових військовослужбовців. На думку експерта, звісно, що треба враховувати бекграунд засуджених, але через необхідність "ми вимушені йти на це ", щоб залучати велику кількість ув’язнених до війська. 

"Тим паче, що у ворога є такий досвід. Хоча до цього можна ставитися по-різному, але залучення ув’язнених багато в чому допомогло армії Росії на відповідному етапі. Пригожин з них зробив ефективну штурмову піхоту. Інше питання, що їх набрали й формували завдяки погрозам та залякуванню, у нас це робиться по-іншому – у більшості на добровольчій основі", – каже Ігор Романенко, звертаючи увагу на те, що в майбутньому законодавство щодо залучення ув’язнених може бути вдосконалене, тобто розширені чи звужені певні категорії, однак як це буде, покаже ситуація на фронті.  

Військовий офіцер, у минулому співробітник поліції, Денис Ярославський написав, що за 17 років служби у правоохоронних органах бачив "чимало відморозків, частину яких не те, що випускати не можна, а й треба було валити по-тихому при затриманні", однак додає, що ситуація змушує шукати шляхи вирішення проблеми.

"Війна прийшла до наших будинків і внесла свої корективи. Скажу чесно, думки в армії з цього приводу різняться. Багато хто переконаний, що ті, хто відбуває термін, мають отримати спробу спокутувати провину перед суспільством – частка правди в цьому є. До того ж ПВК Вагнера показала свою результативність на фронті. Деякі військові категорично проти того, щоб служити разом із З/К, основною причиною тому є небажання мобілізованих (особливо добровільно) і кадрових військових, ставати в один ряд з раніше засудженими за розбої, грабежі та крадіжки злочинцями. Цю позицію зрозуміти також можна", - говорить Ярославський.

Він також вважає, що раз влада вирішила випускати засуджених (тобто осіб, чию провину доведено судом), тоді варто також почати це робити стосовно тих, хто перебуває в СІЗО (чия вина ще не доведена).

Військовослужбовець відзначає, що особисто не проти того, щоб давати людям другий шанс, але, "якщо вже довелося запозичити досвід ворога, то чому не створювати ці спецбатальйони окремо".  

"Навіщо почали призначати тих, хто вийшов з-під варти в загальновійськові бригади? Вважаю це докорінно неправильним! Створювати роти та батальйони з ув’язнених, ставити їх у один лад з мобілізованими поліцейськими, пожежниками, айтішниками, вчителями, лікарями та іншими військовослужбовцями-добровольцями, що захищають країну з перших днів війни, означає неминуче створення внутрішнього конфлікту!" – каже Ярославський і додає, що є випадки, коли медичні комісії нехтують даними про ВІЛ, гепатит та туберкульоз, коли дозволяють мобілізувати ув’язнених.

Підсумовуючи. Мобілізація ув'язнених під час війни — складна і багатогранна практика, яка має як свої переваги, так і недоліки. Вона дозволяє державі оперативно збільшувати чисельність своїх збройних сил, або використовувати їх як додаткову робочу силу, але водночас порушує моральні та етичні стандарти, а також може призвести до проблем з дисципліною та мотивацією серед інших військовослужбовців.

Читайте також: Відмова у відстрочці дорівнює мобілізації. Пояснює військовий адвокат