Евакуація, що стала вироком: чому Червоний Хрест не зумів завадити масовому вбивству в Оленівці

Епопеєю захисників Азовсталі, які мужньо оборонялися в безвихідному становищі, пройнялися мільйони українців. Врятувати життя героїв просили відомі люди, наприклад переможці Євробачення. Через дві доби після пісенного конкурсу, 16 травня, в Маріуполі розпочалося те, що українські офіційні джерела назвали "евакуацією". Сотні українських військових вивезли з Маріуполя в окуповані Новоазовськ та Оленівку. Віцепрем'єрка Ірина Верещук заявила, що евакуйованих з Азовсталі бійців обміняють на росіян після стабілізації їхнього стану. 

Дехто таки зумів повернутися з полону. Але не всі. 29 липня росіяни обстріляли з артилерії в'язницю в Оленівці, де тримали українських полонених. Загинуло близько 40 людей, ще 130 були поранені. Того ж дня СБУ, ЗСУ, ГУР Міноборони та Уповноважений Верховної Ради з прав людини підготували спільну заяву щодо масового вбивства українських військовополонених, в якій апелювали до гарантій зберегти життя та здоров‘я українських захисників від ООН та МІжнародного комітету Червоного Хреста. 

Еспресо спробував з'ясувати, чому жодні гарантії не були дотримані і чи були вони взагалі.

Оборонці Азовсталі здалися під зобов'язання

Гарантії українським військовослужбовцям від ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста – це саме те, на чому наголошували представники української влади із дня "евакуації" захисників Азовсталі, наголошує журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва. 

"Я б радила орієнтуватися саме на заяви офіційних осіб. Тому що саме під зобов'язання офіційних осіб високого рівня наші полонені вирішили прийняти цей наказ і потрапили в так звану евакуацію. Є зафіксовані чіткі відеозаяви того ж самого Володимира Зеленського від 16 травня, де він сказав, що наші полонені прийняли таке рішення (евакуюватися із Азовсталі) під гарантії ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста. Ця заява була публічно озвучена, зафіксована ЗМІ і саме на неї тиснуть зараз родичі полонених. До речі, саме ця заява згадується в спільному листі всіх наших силових структур. Я не думаю, що, скажімо, Генштабу є якийсь зиск брехати", – наголошує журналістка.

На фото: журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва

Зараз родичі українських військовополонених намагаються тиснути на міжнародні організації, що виступили гарантами. Варто було робити це й раніше, вважає Данилюк-Ярмолаєва. Однак на заваді ставали спікери української влади, зокрема з Міноборони.

"Я вже можу називати чітке прізвище, бо його вже неодноразово озвучили дружини та родичі полонених – це Ганна Маляр. Вона персонально просила всіх родичів полонених не нагнітати ситуацію, утриматися від публічності, наприклад не виходити на інтерв'ю з журналістами, не йти до незалежних правозахисних організацій, бо це "не на часі" і в них все під контролем. Однак після масового вбивства в Оленівці родичі побачили, що, очевидно, не все під контролем", – каже Данилюк-Ярмолаєва.

На фото: заступниця міністра оборони України Ганна Маляр

5 липня речник Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Олександр Власенко заявив, що МКЧХ контактує з військовополоненими захисниками Азовсталі. Однак на запитання, чи відвідують представники організації військовополонених, не відповів.

"Міжнародний комітет Червоного Хреста зізнався публічно, що за цих кілька місяців, коли полонених оборонців Маріуполя (в тому числі азовців) відвезли в Оленівку вони не мали до них прямого доступу. За моїми даними, останній доступ до Оленівки мали до кінця травня представники французького Червоного Хреста. І в них було там буквально 10 днів, щоб сповістити родичів, що їхні близькі живі. Коли ця делегація поїхала в іншу місію, зв'язку з Оленівкою вже не було", – наголошує Марина Данилюк-Ярмолаєва.

Гарантії, яких ніхто не бачив

Міжнародні організації взагалі не мали важелів впливу, щоб гарантувати безпеку захисників Азовсталі, вважає віцепрезидент Червоного Хреста України Павло Розенко. Його організація не є представництвом, філією чи відділенням МКЧХ. Червоний Хрест України – окрема структура, хоча й має спільні проєкти з "міжнародниками". 

Павло Розенко вважає недоречним звинувачення ООН і МКЧХ в не дотриманні гарантій щодо захисників Маріуполя – ніхто не може гарантувати життя, здоров'я і нормальні умови перебування у в'язниці на території, яку не контролює. Тим паче, сказав Розенко у коментарі Еспресо, ніхто достеменно не озвучив, що і як повинні були гарантувати міжнародні організації. 

На фото: віцепрезидент Червоного Хреста України Павло Розенко

"Що означає слово "гарантії"? Це – зобов'язання сторін, які повинні виконати певні дії (чи утриматися від певних дій) за певний проміжок часу. По телевізору можна сказати все, що завгодно, розповідаючи красиві історії та розставляючи будь-які політичні акценти. Але гарантії – це перш за все документ із обов'язками сторін. І українське суспільство не має сьогодні інформації про те, чи брали насправді ООН і МКЧХ на себе якісь зобов'язання. Ми чуємо слова – в основному слова політиків чи експертів, наближених до тої чи іншої політичної сили. Мені ж не хотілося би займатися політикою, а передусім бачити фактаж", – каже Розенко.

Як приклад він наводить "зернові угоди" в Стамбулі, де сторони досягнули домовленостей, оприлюднивши підписані угоди.

"У Стамбул прилетів генеральний секретар ООН Гутерреш, там був незалежний посередник – президент Туреччини Ердоган. Україна та Росія підписали публічний документ, в якому чітко визначили, хто і які зобов'язання бере на себе, а також хто гарантує виконання цих зобов'язань. Більше того – потім документ про ці зернові угоди і ці гарантії був оприлюднений в ЗМІ. Тепер ми бачимо, що якась сторона гарантії виконує, якась не виконує – чітко зрозуміло, до кого можна пред'являти претензії", – пояснює віцепрезидент Червоного Хреста України. 

Натомість у випадку гарантій по азовцях, каже Розенко, офіційні особи не пропонують жодної конкретики, обмежуючись загальними фразами про гарантії.

"Навіть коли хтось говорить, що "вони взяли на себе гарантії", відразу виникають питання. Які гарантії? В чому вони заключаються? Що саме мав зробити ООН чи МКЧХ, щоб забезпечити виконання цих гарантій? І в мене просто складається таке враження, що хтось просто хоче (свідомо чи несвідомо) "відмазати" Росію від всієї цієї історії. Бо насправді в Женевській конвенції чітко написано і визначено, хто гарантує життя, здоров'я і належні умови перебування для військовополонених. Це не ООН, не Червоний Хрест чи інші міжнародні організації. Відповідальність бере на себе виключно сторона, яка взяла цих військовослужбовців у полон. Не може третя сторона, хто б це не був, гарантувати життя, здоров'я і нормальні умови перебування у в'язниці на тій території, яку вона не контролює, до якої немає доступу в міжнародних організацій", – наголосив Павло Розенко.

Червоний Хрест умив руки

Здогадки колег по червонохресному руху підтвердили і в Міжнародному комітеті. 3 серпня МКЧХ виступив із заявою, у якому наголосив, що не брав на себе жодних гарантій безпеки для українських військовополонених.

"Як нейтральний посередник МКЧХ сприяв безпечному виходу учасників бойових дій із заводу "Азовсталь" у координації зі сторонами конфлікту. Ми не гарантували безпеку військовополонених, які потрапили в руки ворога, тому що це не в наших силах. Ми заздалегідь прояснили це сторонам. Саме сторони конфлікту зобов’язані забезпечити захист військовополонених від актів насильства, залякування та громадської цікавості, а також від наслідків військових дій. Тільки сторони конфлікту можуть остаточно забезпечити безпеку військовополонених", – йдеться в заяві.

Руїни приміщення колонії в Оленівці, де перебували українські полонені, після обстрілу росіянами.

Крім того, у МКЧХ визнали, що, за винятком короткого візиту, не мали доступу до колонії в Оленівці.

"Ми дізналися про ймовірний напад у п’ятницю, 29 липня, після чого ми негайно запросили доступ до Оленівської виправної колонії та всіх місць, де лікуються постраждалі або куди могли бути передані тіла, а також до установ, де могли перебувати інші військовополонені. Ми також запропонували підтримати евакуацію поранених і надати медичне обладнання. Поки що ми не отримали доступу до військовополонених, які постраждали від атаки, і ми не маємо гарантій безпеки для здійснення цього візиту. Наша пропозиція пожертвувати матеріали також  залишається без відповіді", – йдеться в заяві Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Що ще не так із Червоним Хрестом?

Перша хвиля обурень українців виникла вже на початку повномасштабного вторгення, коли очільник МКЧХ Петер Маурер зустрічався із російським міністром закордонних справ Лавровим, обіцяючи відкрити додатковий офіс в Ростові. Однак така зустріч відповідає принципам організації, до яких входять неупередженість, незалежність і нейтральність. Червонохресники настільки прагнуть нейтральності, що готові до співпраці хоч з ІДІЛ, хоч і з гітлерівською Німеччиною. Так під час Другої світової війни Третій Рейх допомогою МКЧХ намагався створити позитивний імідж нацистським концентраційним таборам. У 1944 році делегат МКЧХ Моріс Россель відвідав концтабір "Терезіенштадт" і письмово відзвітував про "майже нормальне перебування євреїв" у таборі. 

На фото: скріншот із пропагандистського фільму про концтабір "Терезіенштадт", джерело: United States Holocaust Memorial Museum.

Однак це прагнення до всеохоплюючої нейтральності дає збої, каже журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва.

"Для мене була дуже знаковою заява МКЧХ, коли вже було відомо, що росіяни депортують українців із Маріуполя фактично в ростовське ґетто. Тоді Міжнародний комітет Червоного Хреста видав таку заяву, що ми тут створюємо умови для українців. Виходить, що вони фінансували табори фільтрацій на території Росії. Це – абсолютна дикість. Пам'ятаю, був серйозний скандал і МКЧХ не знайшов іншого виходу, як буквально через години після оприлюднення видалити заяву зі свого сайту. Але люди, які працюють навіть в українському МКЧХ підтвердили, що така заява була", – наголосила журналістка.

Натомість сам Міжнародний комітет Червоного Хреста такі звинувачення відкидає.

"Ми ніколи не брали участі ні в яких нібито примусових евакуаціях мирного населення до Росії з Маріуполя чи будь-якого іншого українського міста. Захист усіх цивільних осіб залишається нашим пріоритетом. МКЧХ не бере участі в нібито фільтрації українців до Росії", – йдеться в розповсюдженому в квітні релізі МКЧХ. Однак тут же визнають тісну співпрацю із російським Червоним Хрестом, який якраз і займався насильницькою депортацією українців із окупованих територій.

"Якщо в абсолютній більшості країн світу національні Червоні Хрести – це незалежні громадські структури передусім від своїх урядів, то в Росії ситуація зовсім інша. Російський Червоний Хрест – це фактично урядова і провладна структура, яка діє на ідеологічних засадах путінського режиму, виконуючи накази російської влади", – каже віцепрезидент Червоного Хреста України Павло Розенко.

Він каже, що ЧХУ фіксує порушення принципів червонохресного руху у РФ: причетність до депортації українців, роздачу вимушеним переселенцям агітаційної продукції на підтримку російської агресії та ін. Але водночас визнає: фактичного впливу на російський Червоний Хрест жодна міжнародна структура не має. 

А що ООН?

Складна ситуація також і з предстаниками Організації Об'єднаних Націй. Керівниця моніторингової місії ООН з прав людини Матильда Богнер неодноразово визнавала, що не має доступу до Оленівки, а всю інформацію вони отримує від російської сторони і маріонеткових "республік". 

На фото: керівниця моніторингової місії ООН з прав людини Матильда Богнер

"З публічних джерел можна побачити, що пані Богнер дуже часто спілкується з такою собі "омбудсменкою ДНР" Дарією Мороз і на цьому всі її контакти закінчується. Тобто всю інформацію про наших полонених вона отримує від зацікавленої в російській окупації сторони. З такими вихідними даними ми не можемо отримувати інформацію, що там насправді відбувається з нашими полоненими та які катування вони переносять", – каже Данилюк-Ярмолаєва.

Коло спілкування Матильди Богнер ймовірно впливає на звіти та заяви всієї місії. Так після оприлюднення відео з катуванням українського військовополоненого канцелярським ножем в офіційній заяві моніторингової місії злочинця навіть не ідентифікують як військовослужбовця РФ. Натомість уже в наступному абзаці представники ООН звинувачують вже українських військових у катуваннях росіян.

То чи можна відмовитися від міжнародних посередників?  

Намагання Міжнародного комітету Червоного Хреста відмежуватись від злочину Оленівки не стали несподіванкою для Марини Данилюк-Ярмолаєвої.

"Ситуація така, що масовий розстріл українських військовополонених в Оленівці – це дуже чутлива тема, що виставляє всі ці міжнародні організації в дуже негативному світлі. Тому вони, безумовно, будуть якось пом'якшувати цей удар. Швидше всього пожертв до них тепер приходитиме менше. А ми розуміємо, що тема України та українського військового конфлікту – це тема, досить таки значуща для бюджету МКЧХ", – наголошує журналістка.  

Вона вважає, що людям, які хочуть фінансово допомогти українському народові, варто жертвувати гроші не на МКЧХ, який помічений у корупційних скандалах, а на українські благодійні фонди та волонтерські організації. Тим паче, що за офіційними даними, більше половини витрат Червоного Хреста – це витрати на власні зарплати.

"Я закликала наші численні спільноти українців-діаспорян, які працюють в міжнародних компаніях і з якими радились їхні колеги, куди краще передавати гроші, – не жертвуйте на МКЧХ! На жаль, через імідж України як корумпованої держави багато жертводавців сумніваються в доцільності направляти кошти на допомогу якимось потужним українським волонтерським організаціям на кшталт "Допоможи фронту", Фонду Притули чи інших організацій, що займаються підтримкою дітей і мам, вимушених покинути свою домівку, поранених. Вони традиційно жертвують на Червоний Хрест, бо є недовіра – ой, ми пожертвуємо на цю організацію, а ми їх не знаємо. Краще вже на Червоний Хрест. Але мені точно відомо, що українці, які мешкають по всьому світу і збирають ці кошти, вже поступово переконують жертводавців жертвувати на окремі фонди, які довели, що вони нормальні – показали звітність, чесно ведуть свою бухгалтерію і можуть розказати, куди пішли кошти чи гуманітарна допомога", – каже журналістка. 

Натомість Павло Розенко вважає, що така ініціатива не матиме жодного впливу на діяльність МКЧХ.

"Я думаю, що Міжнародний комітет Червоного Хреста набагато більше витрачає в Україні і вкладає тут коштів, аніж збирає тут донейтів у свою скарбничку. Тим паче, що більшість українців, які хочуть допомогти Червоному Хресту, жертвують не їм, а саме нам – Червоному Хресту України".

Повністю відмовитися від міжнародних посередників, звісно, не можна, визнає і Данилюк-Ярмолаєва.  

"Безумовно треба штурхати МКЧХ, всіх треба штурхати, бо зараз є питання із внесенням полонених у списки. На жаль, я маю інформацію, що люди, яких взяли в полон у Маріуполі ще в квітні, до цього часу ще не внесені у списки, наприклад наші морпіхи. Це абсолютно ненормальна ситуація. Лише масове вбивство в Оленівці спонукало батьків зараз по-новому шукати виходи. Так, МКЧХ дуже сильно недопрацьовує. Та виходів у нас не так багато і нам дуже важливо, щоб історії усіх 8 тис. полонених (я говорю про цивільних і військовополонених разом) не були загублені, щоб ці люди були прописані в списках. Тому звертайтеся в тому числі й до Міжнародного комітету Червоного Хреста. Адже жодна історія українського полоненого не має бути загублена", – наголосила журналістка.