Доля снарядів для України: чи зможуть ЄС та США забезпечити вогневою нормою артилерію ЗСУ? Колонка Сергія Згурця

Снаряди для України

Сьогодні до Києва з візитом прибув високий представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики й політики безпеки Жозеп Боррель. Тож почну нашу воєнну рубрику з європейської історії про снаряди для України, точніше про долю снарядів. Бо памʼятаємо, що європейські країни пообіцяли передати Україні 1 млн снарядів калібру 155 мм, проте у кращому разі до березня зможуть поставити лише половину. Якраз перед прибуттям до Києва Боррель заявив, що ЄС не виконує власні плани поставок боєприпасів до України не тому, що ЄС не вистачає власних потужностей, а справа в іншому. Він сказав: "Ми можемо виробляти, але важлива частина нашої продукції експортується у треті країни". Боррель продовжив, що було б краще, аби країни ЄС домовлялися зі своїми клієнтами та перенаправляли цю продукцію в Україну.

Як на мене, у цій історії два висновки. Перший: чому ЄС не зробив це раніше? Тому що фактично керівництво ЄС насправді немає дієвих механізмів впливу на оборонну промисловість своїх країн. Загроза війни з Росією для Європи ще не стала таким достатнім фактором для кардинального переформатування роботи європейської оборонної промисловості, яка є приватною, діє за ринковим механізмом та орієнтується на вже оплачені контракти. І другий висновок: усе ж таки Боррель помиляється щодо оцінки спроможностей європейських країн з виготовлення достатньої кількості боєприпасів для задоволення реальних потреб армії України.

А скільки ж треба та скільки можуть виготовляти європейські країни? Минулого року Україна впродовж контрнаступу використовувала десь до 7 тис. боєприпасів на добу, і це був вогневий пік України. А зараз, як нещодавно писав до європейських партнерів міністр оборони Умєров, Україна зазнає критичного браку артснарядів, і ЗСУ можуть вистрілювати не більше 2 тис. снарядів на добу. Це втричі менше, ніж використовує Росія.

Зараз Міноборони України просило партнерів вийти на обсяги постачання десь у 200 тис. снарядів на місяць або 2,4 млн на рік. Тобто вийти на щоденну вогневу норму у 6,5 тис. боєприпасів. Проте зараз у Росії власне виробництво разом з постачанням снарядів з Північної Кореї становить десь до 4 млн снарядів на рік, тобто 11 тис. на добу. Тож у ворога все одно є певна кількісна перевага.

Тепер щодо виготовлення боєприпасів у країнах ЄС та у США. Фактично, за оптимістичними показниками, наприкінці цього року США будуть виготовляти десь 1,2 млн снарядів. При цьому європейські країни мають такі показники: Rheinmetall буде виготовляти 800 тис., провідна французька компанія з виготовлення боєприпасів виготовлятиме 100 тис., десь 80 тис. на рік буде робити концерн Nammo, який обʼєднує Францію, Швецію, Нідерланди та Фінляндію. Тобто загалом маємо очікувати виготовлення до 2 - 2,5 млн боєприпасів, але це буде наприкінці цього року за найбільш оптимістичними показниками.

Тому деякі країни ЄС, зокрема країни Балтії, говорять про те, що треба закуповувати снаряди в інших країнах, а не лише в країнах Євросоюзу. Які це можуть бути варіанти? Можна говорити про закупівлю снарядів у Південної Кореї, Австралії, Японії, Індії, Пакистану, також про постачання касетних боєприпасів з США. Все це можна робити.

Дуже сподіваюсь, що ці кроки будуть зроблені, аби мінімізувати перевагу противника на полі бою. Зараз наші артилеристи вимушені вносити зміни у свою тактику бойових дій та використовувати снаряди вкрай ощадливо. Навіть часом вони мають ігнорувати російські атаки малими групами, що ворог і використовує. А це впливає на хід бойових дій. Наразі ми вимушені виводити на передній план використання FPV-дронів, які лише частково можуть компенсувати брак повноцінної артилерії.

Ситуація на фронті. Купʼянський напрямок

А далі перейдемо до більш детального розгляду ситуації на окремих ділянках фронту. За минулу добу була вкрай висока інтенсивність бойових зіткнень - 126, і це найбільший показник, починаючи з жовтня минулого року, коли Росія почала чергові наступальні дії майже на всіх ділянках фронту. Зараз таких гарячих ділянок фронту багато - Авдіївка, Марʼїнка, Лимано-Куп’янський напрямок.

Підполковник Іван Шевцов, начальник пресслужби штурмової бригади "Сталевий кордон", яка перебуває на Лимано-Куп’янському напрямку, розповів, що ситуація залишається напруженою, ворог продовжує атакувати позиції Сил оборони. Якщо безпосередньо говорити про Куп’янський напрямок, то там найгарячіша точка – Синьківка, де противник протягом минулої доби, 5 лютого, намагався 8 разів перейти в наступ, але всі його атаки були відбиті. Днями загарбники намагалися обійти Синьківку, аби зайти з напрямку Іванівки, але і там зазнали втрат.



Офіцер зазначив, що ворог здійснює накопичення особового складу і техніки, але це відбувається періодично через планові ротації у російському війську, тому що окупанти зазнають втрат під час своїх штурмів. Відповідно, техніка та особовий склад надходить їм для поновлення тих ресурсів, які вони втратили. Наприклад, лише протягом 5 лютого на Лимано-Куп’янському напрямку ворог втратив пораненими та вбитими майже 300 своїх військовослужбовців, а точніше 279. Так само зазнав великих втрат і в техніці. Якщо говорили, що в окупантів прибуло 500-600 танків, то тільки за минулу добу вони втратили 88 одиниць техніки, з них 12 танків і 34 БМП.

Начальник пресслужби штурмової бригади "Сталевий кордон" пояснив, що кількість ураженої ворожої техніки залежить від кількості атак, які провів ворог. Якщо два тижні тому було 6-8 атак, то минулої доби відбулося 28 бойових зіткнень. Відповідно, чим більше противник штурмує, тим більше і використовує свою техніку, тому українським захисникам вдається вразити більше російських танків та БМП. У принципі загарбник тактику не змінює, проводить штурмові дії, а коли є сприятливі погодні умови, то використовує важку техніку.

Шевцов розповів і про Крохмальне, де Сили оборони відійшли на 200-300 метрів, щоб зберегти життя бійців та зайняти більш вигідні вогневі позиції: зараз там ситуація залишається без змін. Щодо Табаївки, то останнім часом ворог ніяких наступальних дій не проводив. Цей населений пункт перебуває під повним контролем ЗСУ.

Підполковник зауважив, що на війні фортифікаційні заходи – першочергові, тому перед тим, як відправити бійця на позицію, цю позицію треба інженерно обладнати. Відповідно, фортифікаційні споруди є на Куп’янському напрямку, бо було достатньо часу ще з літа підготувати добрі укріплення. Головне, щоб українські військовослужбовці перебували у безпеці. Нові позиції також відпрацьовуються та обладнуються. Крім того, відбувається мінування місцевості, що дозволяє запобігти проникненню ДРГ.