100 років від початку Першої світової: Як любов до батьківщини допомогла переконати німців, що кайзер «всєх пєрєіграл»

«Стрімка вилазка в романтику,  смілива і мужня пригода – такою уявлялася  війна 1914 року  пересічному чоловіку;  юнаки щиро переживали, що можуть пропустити таку хвилюючу пригоду, тому палко припадали до знамен, тому тріумфували і співали в поїздах, котрі везли їх на бійню», - писав трохи згодом Стефан Цвейг.

Проте  навіть колосальні  втрати  перших 40 днів війни не призводили до протверезіння. Скоріше навпаки. Противники затялися і готувалися воювати  до повної  і остаточної перемоги.  З тією різницею, що для союзників з блоку Антанти (французів, росіян та англійців) перемога, здавалося  набувала реальних обрисів, а от їхні противники опинилися в стратегічній пастці і виграти вже не могли в принципі.

Еріх фон Фалькенхайн, з 12 вересня 1914 року начальник Генерального штабу Німеччини; Гельмут фон Мольтке, екс-начальник німецького Генштабу; схема операції «Біг до моря», 16.09 – 15.10.1914 року

Проте, це їм треба було ще довести. Тим часом, визнавати, що плани були хибними, що сотні тисяч людей  поклали надаремно, що перемогти у затяжній війні мало не проти всього світу Німеччина і Австрія не зможуть, навіть після поразки на Марні, німці не хотіли, а австрійцям нічого не лишалося як слухати старшого партнера. Не варто вважати керівництво німецької імперії кровожерними ідіотами, просто так склалося, що вони повірили власній пропаганді про всеперемагаючу силу німецького духу, який може абсолютно все. 

Натомість у їхніх противників були інші сподівання і здавалося небезпідставні. «Полный крах всего германского наступления на Париж не может не оказать влияния на дальнейший ход и исход всей кампании. Кровавая прогулка к Парижу, оставшись бесплодной, стоила немцам очень дорого. Английские источники исчисляют общее количество немецких потерь в беспрерывных боях от Льежа до Парижа в колоссальную сумму: - до 600.000 выбывших из строя. Оставшиеся в строю страшно утомлены и истощены напряженными двухмесячными переходами с неизбежными при передвижении массовых армий голодовками и бессонницами. Неудача убила в их сердцах веру в победу, а без веры в победу нет подъема духа, нет шансов на успех», - пише воєнний оглядач «Ниви»  в номері від 13 (20) вересня 1914. Загалом, можна відзначити , що оцінка ситуації доволі реалістична.

Воєнні хроніки «Ниви», від 13 (20) вересня 1914 року

За одним виключенням. Німецькі солдати після невдач і поразок не втратили віри в перемогу. Більше, того про невдачі вони і не знали. Їм про це ніхто не повідомляв. Військова цензура працювала блискуче, будь які панічні настрої присікали в зародку. Талановиті пропагандисти розповідали німцям  про криваві бої, важкі втрати, але  переконували, що перемога неминуча. Німці жили в свої реальності, у якій не було поразок.

Такі настрої трапляються і серед сучасних політичних лідерів. Навіть коли плани щодо розколу України і утворення, так званої, Новоросії  провалилися, після того як Росія виявилася ізольованою, а сотні трупів  російських солдатів підпільно ховають на неозорих просторах Руської рівнини, керівництво Російської Федерації не поспішає відмовлятися від своїх планів, сподіваючись таки дотиснути ситуацію.

Перша шпальта «Ниви», жінки, представниці імператорської родини, як надають допомогу фронту;  Селянки беруть в полон ворожих збитих льотчиків, малюнок Івана Владімірова, «Нива» від 13 (20) вересня 1914 року

З німцями було навіть трагічніше. Поразка на Марні їх навіть образила німців, адже вони мужньо і вправно воювали, але тим не менше залишилися в програші. «Битва на Марні стала  рідкісним прикладом коли війська, котрі мають добру тактичну виучку і які в більшості випадків досягають тактичних успіхів, терплять поразку і відступають», - писав в радянський військовий теоретик  Володимир Меліков в своїй праці «Проблеми стратегічного розгортання за досвідом світової і громадянської воєн» в 1935 році. Проте, недаремно німецький воєнний теоретик фельдмаршал Карл фон Клаузевіц ще за 80 років до початку Першої світової влучно відзначив, що тактичні успіхи не можуть компенсувати стратегічного провалу.

Батальні сцени «Ниви»: Завзята атака, малюнок Івана Владімірова

Пес-герой оборони Льєжа​

Стратегічна ідея німців, хоча й прописана до дрібниць у «плані Шліффена», була доволі дивна і розрахована не тільки на те що німці будуть діяти відповідно до плану і почергово розіб’ють французів на Заході, а потім росіян на Сході, але й, що противники також будуть діяти  відповідно до німецького плану. Звісно, що ні французи, ні росіяни, ні, тим паче, англійці не збиралися цього робити. План можна було викинути на смітник уже в той момент коли англійці оголосили Німеччині війну.

Проте, навіть після поразки на Марні,  німецьке начальство зробило інший висновок: мовляв, план був добрий, але його недостатньо скрупульозно виконували.  До певної міри це нагадує, нинішнього українського міністра оборони Валерія Гелетея, котрий переконаний, що командування планувало антитерористичну операцію правильно і навіть виграло «гібридну війну» проти росіян на Донбасі, а от потім ті несподівано «підпільно» ввели війська, а українське начальство цього не чекало, тому українські частини опинилися в котлі під Іловайськом.

Російські трофеї: австрійські гармати захоплені під Львовом виставлені в Москві; Прапор угорського полку захоплений в Галичині, «Нива» від 13 (20) вересня 1914 року

Проте на відміну від України, в Німеччині такі пояснення не сприймалися і тому вже 12 вересня начальника німецького генерального штабу Гельмута фон Мольтке зняли з посади і відправили у відставку. Щоб не травмувати громадськість, офіційно було повідомлено, що начальник генштабу захворів. Не витримав перенавантажень воєнного часу і мусить трохи відпочити. До діючої армії він більше не повернувся, проте ще встиг написати мемуари як обставини і недбайливі підлеглі завадили йому виграти війну для Німеччини.

На заміну фон Мольтке призначили військового міністра Еріха фон Фалькенгайна. До війни вважалося, що це, чи не найталановитіший німецький генерал. Він був абсолютно віруючим у «план Шліффена» і свято переконаним, що всі біди у німців пішли через недостатню пунктуальність в його реалізації. Мовляв не треба було ослаблювати правий фланг, не треба було відмовлятися від оточення Парижу, тоді все б було добре.

Французька армія: завантаження снарядів; Англійська армія у Франції, табір в Амьєні;Англо-французьке єднання; «Нива» від 13 (20) вересня 1914 року

Англійські матроси; Сінгалезькі стрільці французької армії; «Нива» від 13 (20) вересня 1914 року

Він відразу віддав наказ зняти дві німецькі армії, які стояли в Ельзасі і Лотарингії і перекинути їх на потягах у Бельгію і далі у Францію для посилення правого флангу німецького армії і для нової спроби наступу.

Тим часом, 13 вересня наступаючі французи і англійці наздогнали німців вже за Марною, біля річки Ена. Знову розгорілася запекла битва. Німці опинилися в важкому стані. Вони понесли колосальні втрати на Марні, в ротах німецької гвардії залишилося по 50 чоловік замість 300, в деяких практично не залишилося офіцерів. Французи з англійцями були не в кращому стані. Тили обох сторін було дезорганізовані, виник дефіцит боєприпасів, не кажучи вже про їжу і медикаменти. Кінець-кінцем фронт стабілізувався на річці Ена, проте залишалася відкритою 200 кілометрова ділянка в напрямку до  Північного моря.  Французи тут же спробували обійти німців з заходу і завдати удар у фланг, у тих, в свою чергу, виявилися аналогічні наміри щодо французів. Розпочалися зустрічні бої  які продовжувалися впродовж місяця до 15 жовтня армії не вперлися в Північне море.

Російський льотчик Петро Нестеров, загинув протаранивши австрійський літак (похований в Києві на Лукьянівському цвинтарі); Військова пропаганда в дії: вірш на честь загиблого; «Нива» від 13 (20) вересня 1914 року

Супротивники  окопувалися, ставили загорожі з колючого дроту. Лобові атаки на кулемети приносили такі втрати, що навіть  до високого начальства починало доходити, що треба пошукати іншого рішення, а тим часом перегрупувати і поповнити війська. В Німеччині і Франції йшла чергова хвиля мобілізації, Велика Британія підтягувала сили з колоній, формувала нові корпуси і відправляла на континент.

Тим часом австрійці з усіх сил намагалися зупинити росіян в Галичині, а це ніяк не вдавалося. Австрійці відступали, був взятий в облогу Перемишль, проте місто було добре укріплене і взяти його відразу росіянам не вдалося, розпочалася облога.  Австрійці просили допомоги і німцям ставало все очевидніше, що ситуацію треба рятувати, в іншому випадку, ще трохи і вони залишаться без союзника.

«Я розмірковував про сумний стан німецької раси. Мені здається визначеним, що ми не можемо виграти в Англії. Англійці краща раса світу – вони не можуть програти. Ми можемо і програємо, якщо не в цьому році, то в майбутньому», - нотував у своєму фронтовому щоденнику юний філософ Людвіг Вітгенштей.

Стефан Цвейг на службі у австрійському військовому архіві, 1914 рік; Людвіг Вітгенштейн  напередодні війни

Проте такі песимістичні настрої були характерні далеко не для всіх представників творчої інтелігенції та інтелектуальної еліти.

Як відзначає Стефан Цвейг хвиля щирого патріотизму та любові до рідного краю швидко перейшла на стадію лютої ненависті до ворогів. Сам він, за його словами,  не піддався патріотичній хвилі, і то не стільки через те, особливу стійкість чи передбачливість, скільки через специфічний життєвий досвід. На момент початку війни письменник опинився в Бельгії, так би мовити в «неприятельському стані» і бачив, що бельгійці та французи не менш мирні і безпечні, ніж його власні співвітчизники. «Окрім того, я надто довго жив космополітично, щоб за одну ніч зненавидіти увесь світ», - писав Цвейг. Звичайно, хоча Відень зразка 1914 року це не Донецьк-2014, до стовпа ганьби письменника можливо б і не прикували, але публічно виголошувати такі заяви не варто. Тим паче,  як свідчить досвід пана Палівця зі знаменитого роману Ярослава Гашека до політичної тюрми можна було потрапити навіть не за декларування космополітичних поглядів, а всього лишень за невинне зауваження, що на портрет найяснішого цісаря Франца-Йосифа паскудили мухи…

Трактирник пан Палівець; агент таємної поліції Бретшнейдер відслідковує крамолу; Бретшнейдер арештовує Палівця, за твердження, що  на портрет цісаря гидили мухи, а Йозефа Швейка за оригінальну концепцію  початку першої світової війни; ілюстрації Анатолія Базилевича до українського видання роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка», Київ, 1958 рік

Проте представники творчої інтелігенції, інтелектуали, журналісти, вчені і філософи, далеко не зі страху поринули в вир патріотизму. Вони були абсолютно щиро переконані, що найкраще що можна зробити під час війни це підтримувати наснагу мас поетичними закликами і науковими творами  підводячи міцний фундамент під надумані достоїнства війни. Філософи  взагалі оголосили, що це «стальна купіль», яка благотворно діє на сили народу.  Не відставали і лікарі, які так нахвалювали достоїнства протезів, що часто могло виникнути бажання ампутувати здорову ногу, щоб спробувати як буде працювати новенький  гаджет. «Найбільше вражало в цьому безумстві, однак, саме те, що більшість цих людей була абсолютно щирою», - писав Цвейг. Англійці, французи і росіяни не відставали в формуванні образу ворога від німців.

Проте саме німцям, завдяки бурхливій фантазії, яка дивовижно поєднується з схильністю до порядку і виключній організованості, вдалося досягнути в цій сфері найбільших успіхів і тим самим закладали міцний фундамент для майбутньої політичної кар’єри рядового першої роти 1-го Баварського резервного піхотного полку Адольфа Гітлера, який саме 8 вересня 1914 року прийняв присягу королю Баварії і найяснішому цісарю Францу-Йосифу і готувався до відправки на фронт.

(Далі буде)

Читайте також:

Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

Що цар Микола II міг би розказати Путіну

Як у росіян виникли мрії про домінування в Європі

Як попередники Оланда та Меркель "утихомирили" Росію до війни

Як Австрія та Німеччина захотіли більшого і втратили все

Як кайзер Вільгельм ІІ перетворився на предтечу Путіна

Як конкуренція з поляками спонукала українців до війни з Росією

Як росіяни мріяли приєднати до себе всіх поляків і українців

Чого Порошенко міг би навчитися у німецького генштабу

Як російські надії вмерли у Пруссії та відродилися у Львові

Як німецьке начальство програло війну, але не наважилось про це сказати