Чи домовиться Росія про безперешкодний вихід своїх військ з Сирії. Колонка Сергія Згурця

Евакуація військ РФ з Сирії 

Бойові дії в Сирії набирають нових обертів, на тлі яких для росіян загострилися питання цілісності їхніх баз у цій країні, а також зброї та майна. Армія Ізраїлю проводить повітряні удари по території Сирії. Метою цих ударів є знищення всього озброєння, боєприпасів, які можуть потрапити в руки сирійських повстанців після падіння режиму Башара Асада. 

Удари ізраїльських ВПС націлені на бронетехніку, систему протиповітряної оборони, авіатехніку, запаси ракет і навіть катери та кораблі ВМС Сирії, які були розміщені в Тартусі. Саме там розташована російська військово-морська база, яку російський флот ще не залишив, але ізраїльтяни, здається, попередили росіян, і зараз декілька російських кораблів стоять на рейді за кілька кілометрів від порту Тартус.

На тлі цього Головне управління розвідки Міноборони України сьогодні, 10 грудня, повідомило, що росіяни готують так званий новий сирійський експрес, тобто шляхи та можливості для евакуації своїх військових і техніки з Сирії. Тому зараз демонтують майно на своїх базах в Хмеймімі та Тартусі, а для його вивезення в Середземне море вже відправлені два великі десантні кораблі з Північного флоту. Крім того, до виходу також готується один десантний корабель з Балтійського флоту та суховантажі з компанії "Оборонологістика" міноборони РФ.

Також устаткування та майно збираються вивозити з бази, за твердженням ГУР, з використанням літаків Ан-124 та Іл-76, які мають доставити російське майно з бази в Хмеймімі до російських аеродромів "Ульяновськ", "Чкаловський" та "Приволжский". Розвідники припускають, що, ймовірно, держава-агресорка розраховує на домовленості з антиурядовими силами щодо безперешкодного виходу з Сирії. Але що далі?

На Defense Express ми зробили публікацію, де оцінили можливості такої евакуації. Виходить, що морський шлях для евакуації Росії з Сирії – це лише до Балтійського моря, бо Туреччина тримає Босфор зачиненим для проходження військових кораблів. Тому єдиною альтернативою для РФ вважаються порти Лівії, Судану або Алжиру. 

Щодо організації повітряного мосту, то тут у росіян навряд чи щось вийде, тому що, коли росіяни розгорталися в Сирії у 2015 році, вони здійснили щонайменше 300 вильотів за 2 тижні, і це було до розширення їхньої бази. Тепер ця повітряна евакуація потребуватиме сотень вильотів для літаків Іл-76 та Ан-124.

Ба більше, для повітряного коридору потрібен дозвіл від нової влади Сирії щодо використання повітряного простору, а без нього використання цієї бази стає неможливим. Однак цікаво, що вчора були повідомлення від компанії CNN Туреччини, де йшлося про те, що Росія звернулася до Анкари з проханням забезпечити перебазування російських військових до районів, які контролюються турецькою стороною, аби потім звідти літаками відправити цей персонал до РФ. При цьому Росія зацікавлена зберегти дві бази у Тартусі та Хмеймімі, бо це для росіян майданчик впливу на Близький Схід та Африку.

Проте не факт, що Анкара, до якої зараз звертається Росія з проханнями, матиме достатньо впливу, аби переконати повстанців піти на угоду. Скоріше за все, Росія буде пробувати новій сирійській владі пропонувати певні варіанти оплати - зброю, найманців та інше. Але чи погодяться на це сирійці, досить складно прогнозувати, тому що, напевно, вони пам'ятають, як росіяни бомбардували їх і бомбами, і ракетами.

Тож ситуація перебуває в розвитку. І цікаво, що поки нема жодного коментаря від головного російського злочинця Володимира Путіна на тему втечі з Сирії.

Ситуація на фронті 

А далі перейдемо до нашої лінії фронту, де зараз на багатьох напрямках вкрай непросто.

Віктор Кевлюк, військовий експерт Центру оборонних стратегій, полковник запасу ЗСУ розповів, що на Харківському, Лиманському, Сіверському й Оріхівському напрямках тривають позиційні бої. Жодна зі сторін не має успіху, усі намагаються покращити своє тактичне положення. На Придніпровському напрямку противник намагається захопити позиції на островах, щоб розширити зону контролю й створити зручні умови для обстрілів правобережної частини Херсонської області. На Куп'янському напрямку ворог докладає зусиль для ліквідації північної частини нашого плацдарму на східному березі річки Оскіл - на ділянці між Дворічною та Куп'янськом.

На Лиманському та Краматорському напрямках, частково на Торецькому, противник створює умови для захоплення поясу фортець: Сіверськ, Дружківка, Краматорськ, Костянтинівка. Ситуація досить складна. Силам оборони вдається стримувати ворога, однак це дорого обходиться як нам, так і противнику.

У Часовому Яру тривають запеклі бої. Якщо Сили оборони України залишать позиції на заводі вогнетривких матеріалів, можна вважати, що Часів Яр буде втрачено впродовж декількох діб.

На Краматорському напрямку противник докладає зусиль, щоб вийти на рубіж Новотроїцьке - Богатир - Роздольне й таким чином ліквідувати наш плацдарм у районі Курахового. Якщо це вдасться, існує загроза оточення наших підрозділів, які зараз обороняються в районі Ганнівки. Ситуація вкрай складна. Загалом Курахівський і Времівський напрямки наразі є найбільш гарячими ділянками лінії фронту.

Полковник запасу ЗСУ зауважив, що наше угруповання військ у Курській області перейшло від наступальної операції до оборонної. Українські війська своїми діями скували до 50 тис. військовослужбовців противника, зокрема 106-ту десантно-повітряну бригаду та дві бригади морської піхоти, декілька полків повітряно-десантних військ з різних дивізій, а також 22-гу бригаду спеціального призначення – все це мобільний компонент найбільш боєздатних російських військ. Якби це вороже угруповання з'явилося на будь-якому іншому напрямку, то однозначно шальки терезів схилилися на бік противника. Але росіяни змушені воювати на власній території. Тому потенціал Курського плацдарму невичерпаний. Крім того, наші війська створили собі глибину оборони для сил, які діють у Сумській, Чернігівській, частково Харківській областях – це потенціал для нашого майбутнього наступу, також це певні можливості з логістики. Таким чином Курський плацдарм далеко ще не вичерпав свого потенціалу.
 

Експерт Центру оборонних стратегій додав, що в українському війську потрібно відновити боєздатність бригад, які ведуть бойові дії на передньому краю, стабілізувати оборону, підтягнути резерви. Як це робити, військове командування знає і не раз це робило. Але нам бракує переваги у повітрі, також вогневої переваги, боєздатних резервів, ефективної військової ланки ППО, ритмічної логістики, також потрібно покращити рівень взаємодії між військами, які виконують задачі одних операційних зонах.

Військовий аналітик продовжив, що слід би було відмовитися стратегічним та оперативним штабам від мікроменеджменту – не треба керувати кожним опорним пунктом у ручному режимі. Необхідно як зверху, так і знизу повернути довіру до персоналу командних пунктів бригад та батальйонів. Там компетентні офіцери, які знають, що робити, тому не треба їм заважати. Необхідно замінити бригади, які втратили боєздатність, зайняти зручні для оборони рубежі. На часі об'єднати оперативно-тактичні угруповання, які обороняються на Покровському, Курахівському та Времіївському напрямках в єдине угруповання, адже противник тут розв'язує одну задачу – окупація південної частини Донецької області.

Кевлюк дав коментар щодо кадрових змін з призначеннями командирів бригад на посаду командувача Сухопутних військ, заступника Головнокомандувача ЗСУ, заступника голови ОП, зазначивши, що це виглядає смішно з боку дій Головнокомандувача, котрий цими призначеннями порушив свій же указ. Цей указ №1153 про положення проходження військової служби у Збройних Силах України, саме там все розписано – кого, куди та в якій спосіб слід призначати. Такі призначення остаточно ламають наші намагання запровадити стандарти НАТО у військово-кадровій роботі, яка і так не відрізнялася якоюсь прозорістю та логічністю. Таким призначенням Верховний Головнокомандувач вбив мотивацію посадових осіб, для яких призначення на ці посади були наступними сходинками у кар'єрі. Відповідно, підірвана довіра до стратегічної ланки управління, куди можна застрибувати одноосібним бажанням Верховного Головнокомандувача. При всій повазі, ці новопризначені офіцери не мають управлінського досвіду, мають прогалини щодо знань в управлінні оперативної та стратегічної ланки. Щодо призначення командувача Сухопутних військ, то є сподівання, що Михайло Драпатий, погоджуючись на цю посаду, усвідомлював, що тепер він буде відповідати за провали комплектування військ та за відсутність боєздатних резервів.

Підсумовуючи слова пана Віктора, підкреслю, що Центр оборонних стратегій уважно слідкує за динамікою на лінії фронту, тому раджу знайомитися зі щоденним звітами цього аналітичного центру.