Подробиці в оборонно-промисловій та військово-політичній сферах, які варті уваги, на тлі візиту президента України до США. Колонка Сергія Згурця

Деталі візиту президента України до США

На тлі робочого візиту президента України до США скажу про деякі подробиці, які варті уваги, в оборонно-промисловій та військово-політичній сфері. Під час цього візиту Володимир Зеленський зустрівся з керівниками 8-ми провідних американських компаній, зокрема BAE Systems, Northrop Grumman, Raytheon, Day & Zimmermann, Boeing, RTX, Lockheed Martin, General Dynamics. Серед іншого було запропоновано створити своєрідний оборонний хаб у Європі, точніше в Україні.

Як на мене, слово хаб в цьому розумінні - це така реальна інтеграція між потужностями американських і українських компаній для отримання конкретних результатів у вигляді модернізованих чи нових систем озброєння та техніки. Було сказано, що для реалізації такої ідеї, наша держава готова дуже швидко ухвалювати необхідні рішення, спрощувати бюрократичні процедури і робити відповідні замовлення. Поки що невідомо, якою буде саме реакція цих оборонних компаній, тому що бюджет цих компаній більший, ніж бюджет усієї України. І зрозуміло, що таке бачення цих монстрів буде вкрай важливо для формування реальної стратегії взаємодії з українською оборонною промисловістю. Хоча деякі компанії, зокрема, як BAE Systems, вже говорили про те, що вони готові розгортати виробництво гармат на території України.

На тлі візиту Володимира Зеленського до Сполучених Штатів зʼявилася публікація у The New York Times, в якій йдеться про те, що Україна та США мають розробити новий план дій на наступний рік. Проте розробка такої нової стратегії українсько-російської війни, над якою працюють військові США та України, ще потребує певного узгодження. У цій публікації сказано про те, що позиція США виглядає тепер консервативною, бо вони пропонують, аби Україна насамперед більшу увагу приділяла обороні своїх територій. При цьому потрібно буде посилено окопуватися, продовжувати постачання зброї Україні й готувати сили для наступних бойових дій, але вже на 2025 рік. А Україна, мовляв, наголошує на більш активних діях з посиленням атак на суходолі, а також з повітря, використовуючи далекобійні ракети. Як приклад наводяться активні дії України для ударів по Криму, по складах боєприпасів, по логістиці противника.

Американське видання пише, що українські військові шукають креативних способів вивести Росію з рівноваги. Як завжди в публікації посилання на конкретних посадових осіб немає. Так що не можна чітко сказати, чи є такі стратегії, чи немає. Але ці стратегії не суперечать одна одній.

Активна оборона, а цілком ймовірно, що така реальність буде чекати на ЗСУ наступного року, але це зовсім не знімає завдання виснаження ворога з використанням усіх можливих засобів ураження. Головне, щоб таких засобів було у достатній кількості.

Ще є важлива інформація про те, що за підготовку подальших планів з американського боку відповідатиме командувач Сухопутними військами США у Європі Крістофер Каволі. Також США відряджають до Києва тризіркового американського генерала, аби він долучився до формування нової стратегії війни, яка має бути напрацьована до січня 2024 року. А потім окремі елементи мають бути відпрацьовані в ході штабних ігор у Вісбадені в Німеччині.

З приводу штабних ігор скажу, що насправді й перед наступом на півдні було аж 8 таких штабних ігор, де відпрацьовувалися різні сценарії. Тоді було ухвалено рішення, що Україна все одно має наступати, не маючи переваги в повітрі й навіть не маючи переваги у кількісному складі. Коли ми говоримо про таку узгоджену позицію українських та американських військових, то насамперед слід зробити висновки й підсумки з бойових дій у 2023 році.

Ситуація на фронті

Наразі загальна інтенсивність бойових дій по всій ділянці фронту є вкрай активною. Два командувачі командувань "Хортиця" і "Таврія", Олександр Сирський і Олександр Тарнавський впродовж двох днів зробили кілька інформаційних повідомлень. Вони говорили про те, що ворог активізував дії по всій ділянці, намагаючись тиснути на нашу оборону. Олександр Сирський, коментуючи ситуацію по всій ділянці від Купʼянська до Бахмута, сказав про те, що втрати противника у 8 разів більше, ніж втрати українських сил. Але попри це окупанти роблять ставку насамперед на людський ресурс.

Кирило Сазонов, військовослужбовець ЗСУ, доброволець спецпідрозділу "Грім", розповів, що нещодавно його підрозділ пішов з півночі Бахмута, тобто там, де зараз чиняться найзапекліші бої, а це Богданівка та Григорівка. Від цих населених пунктів залишилося небагато, лише купа цегли. Противник наступає у напрямку Часів Яру. Це домінуюча висота біля Бахмута, на північ від нього, тобто хто її контролює, той може обстрілювати Бахмут. Тим самим ворог намагається не допустити оточення Бахмутського угруповання. На південь від Бахмута діють інші бригади. Тривають дуже запеклі бої на Кліщіївці та Андріївці. Тобто ворог намагається запобігти оточенню Бахмута, запобігти вогневому контролю над постачанням, логістикою Бахмута.

Військовослужбовець додав, що не менш важка ситуація на Купʼянському напрямку, де зараз працює 41-ша бригада "Грім". Там точаться бої, ворог намагається вийти на Купʼянськ-Вузловий. Росіяни намагаються постійно атакувати наші позиції.


Сазонов, зазначив, що наші хлопці дуже жорстко працюють на оборону. БУАР - це батарея управління артилерійських розрахунків і розвідка бригадна працюють дуже гарно по логістиці ворога. Тобто не дають прибувати поповненню, не дають постачати техніку, БК, знищуючи ще на шляху. Щодня й щоночі хлопці працюють, але ворог сконцентрував на Купʼянському напрямку дуже потужні сили. Відчувається, що ворог тут сконцентрував найбільшу кількість авіації. Купʼянському напрямок для ворога дуже принциповий.

Перспективи озброєння України

А далі говоритимемо про зброю та переозброєння, про наші плани, наміри та можливості. На початку я вже зазначав, що президент України перебуває у США та мав зустрічі з представниками низки потужних американських оборонно-промислових компаній. А перед тим Україна звернулася до США - надати значно ширший перелік озброєння, де є і нові типи військово-транспортних літаків, і системи протиракетної оборони, і гелікоптери та інше. Виникає питання: чи все це разом є таким вікном можливостей, яким може скористатися Україна? Саме про це ми запитаємо у колишнього президента ДП "Антонов", доктора технічних наук, капітана ЗСУ Олександра Лося.

Експрезидент ДП "Антонов" дав коментар, зауваживши, що Україна перебуває у тому стані, коли не до вибору, яким має бути майбутній вигляд Повітряних сил України. Зараз ситуація, коли треба брати те, що можна взяти. Ще з 2017 року питання F-18 обговорювалося у колах Повітряних сил України, відповідно, не є новим. Дійсно літаки F-18 співставні за бойовими спроможностями з F-16. Наразі F-18 першої генерації від версії А до С наявні в Австралії, частину викупила Канада, щось є в Іспанії, а також ці літаки є на озброєнні у Фінляндії. Тому, це досить велика кількість літаків, яку можна залучити у Повітряні сили України. F-18 у першу чергу є палубним літаком для корпусу морської піхоти та ВМС США, тому цей літак від початку призначений для посадки на авіаносці, має специфічну аеродинаміку, яка забезпечує йому надвисокі кути атаки.

Олександр Лось зазначив щодо учбово-тренувального літака Т-7, який використовується Повітряними силами США, то Т-7 по суті скопійований компаніями Boeing-Saab за аеродинамічною компановкою з літака F-18. Тобто Т-7 – зменшена однодвигуна копія F-18. Літаки Т-7 та F-7 - майбутній масовий літак. І нам треба долучатися до програми Т-7. А також обов'язково залучати Україну до найпередовішого літака за завоювання переваги у повітрі - F-15, оскільки це якраз заміна Су-27 і конкурент Су-35, який на сьогодні наймасовіше атакує Україну.

Доктор технічних наук додав, що сучасний винищувач – це не тільки крила, а у першу чергу - двигуни. І коли говорять про якісь національні проєкти, наприклад, Південна Корея, Туреччина, Індія – всі вони базуються на двигунах General Electric або Pratt & Whitney. Ті ж самі F-18, Т-7, турецький HÜRJET, південнокорейський FA-50 – це двигун JF404. Всі мають звертатися до США за дозволом щодо використання цих двигунів на національних або на американських винищувачах. Тому без військово-технічного співробітництва з США, особливо в авіаційній галузі, все одно не обійдеться.