Просторовий кретинізм без усвідомлення реалій

Для заголовка цих нотаток я взяв улюблений вислів львівського журналіста Володимира Пальцуна, з яким довелося працювати багато років тому. Пан Володимир завжди промовляв ці слова, коли йшлося про обмеженість тих чи інших осіб, невміння людей здавати собі справу у тому, що коїться довкола.

Коли читаю повідомлення Кремля про підсумки телефонної розмови Путіна з турецьким лідером Ердоганом, і надибую там пасажі на кшталт того, що йдучи на перемовини, Україна має враховувати "нові територіальні реалії", то на язика проситься саме фраза про "просторовий кретинізм без усвідомлення реалій". Там, у Москві чи десь за Уралом, у бункері, може, й виглядає на те, що "територіальні межі" Росії змінилися до невпізнання. Зрештою, так можна міркувати, прочитавши документи держдуми про "возз'єднання" з Росією тимчасово окупованих земель України чи послухавши пасаж Путіна з новорічного звернення про міфічну "Новоросію".

У Москві чи десь за Уралом, у бункері, може, й виглядає на те, що "територіальні межі" Росії змінилися до невпізнання. Але ж це не означає, що так є насправді

Читайте також: Тези втаємниченого новорічного звернення Путіна до орди

Але ж це не означає, що так є насправді. Це радше означає, що за "порєбріком" люблять фантазувати, і видавати ці фантазії за реальність.

Коли я пишу ці рядки, в Україні триває повітряна тривога. Зафіксовано активність ворожої авіації у Білорусі та Криму. По-російськи це називається "різдвяним перемир'ям", але не варто наймати тлумача, аби зрозуміти, що там, у путінському "колгоспі тварин", давно послуговуються новоязом. Тож розуміти сказане варто з точністю до навпаки… В Україні це зрозуміли давно, і усілякі там "пропозиції" у вигляді постукувань у московське дно, сприймають адекватно та однозначно, вказуючи напрям руху, як російському кораблю…

Росіяни ж, — пересічні обивателі з цього макабричного світу, — вловлюють сигнали свого вождя одразу. А, можливо, відбувається зворотний процес: це Путін тримає ніс за вітром, відчуваючи настрої "народца". Недаремно політологи й психологи зауважують, що для росіян нинішніх характерний "змінений стан свідомості". Тобто вони буцімто усвідомлюють жахливу правду, але сприймають її за норму. Не знаю, однак, рівня "усвідомлення" і взагалі природи "російської правди", але якщо жахи війни, безконечний потік 200-х, мобілізація акцептуються суспільством як норма, то, як на мене, варто говорити про тотальну недугу.

Якщо жахи війни, безконечний потік 200-х, мобілізація акцептуються суспільством як норма, то, як на мене, варто говорити про тотальну недугу

Читайте також: Навіщо росіянам культ смерті?

"Більшість росіян готові схвалити будь-яку жорстокість в ім’я ілюзорних цілей, що дає можливість Кремлю продовжувати руйнувати українську інфраструктуру, завдаючи страждань мільйонам людей", - пише з цього приводу дослідниця Ксенія Кирилова.

Ну, ок. Я можу припустити, що Путін, за твердженням певних "конспірологів", ухвалив рішення вдертися в Україну під впливом наркотиків. Буцімто лікарі так гасили жахливий біль онкохворого "ідола". Але, по-перше, дія наркоти є обмеженою у часі, а, по-друге, навряд чи вона заразна, та ще й до таких масштабів, аби вразити 140 млн?

І тут знову ми повертаємося до нюансів російської натури, до абсолютної покори "царю", обмеженості (ба навіть гріховності) власної думки, гіперболізації власної величі (насправді – немочі), борсанні у минулому, причесаному і глазурованому вправними майстрами пропаганди. Результат? "Колективістське мислення веде до патологічного конформізму", - написав мовби про росіян Віктор Франкл, творець наукової школи логотерапії, лікування сенсом.

Московія завалиться через недалекоглядність та просторовий кретинізм її провідників. Росіяни одного чудового ранку прокинуться у змізернілій країні, без "широкіх просторов", без колоній і загарбаних земель

Читайте також: "Тоска русская"

Мені також видається, що "просторовий кретинізм без усвідомлення реалій" зіграв з Путіним та його оточенням злий жарт і в країнах Європи. Насадивши там купу своєї агентури, яка пригрілася й адаптувалася до умов, у Кремлі тепер мріють про дестабілізацію демократичних режимів. Але війна в Україні мобілізувала дещо розніжені західні спецслужби, і мережа московських агентів починає сипатися, мов картковий будиночок. Варто згадати Німеччину, у якій лише останніми днями накрили мокрим рядном кількох російських шпигунів. І цей процес, без сумніву, триватиме, оскільки реальність воєнних буднів, вочевидь, небажана для агресора, спонукатиме його до хаотичних, непродуманих кроків, вагітних помилками та провалами.

Урешті-решт Московія завалиться через недалекоглядність та просторовий кретинізм її провідників. Росіяни одного чудового ранку прокинуться у змізернілій країні, без "широкіх просторов", без колоній і загарбаних земель. Навряд чи вони почуватимуться комфортно у власній недолугій мушлі. Навряд чи обійдуться без денацифікаторської "терапії" та покаяння за злочини. Але вони самі обрали собі цей шлях, довіривши долі жалюгідному підполковникові КГБ…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.