На Бахмутському напрямку у ворога почався інформаційний ступор. Колонка Сергія Згурця

Ситуація навколо Соледара досі покрита туманом війни

Окупаційні війська Росії ще два дні тому повідомляли про захоплення цього міста, але сьогодні, здається, у ворога почався інформаційний ступор. Замість звітів росіян про звичну тотальну перемогу почали лунати заяви про те, що з захопленням Соледара, як то кажуть, вони трохи поспішили. Своєю чергою ЗСУ, як і раніше, так і сьогодні, спростовували повідомлення росіян про нібито окупацію цього міста і словами, і практичними діями.



Міністерство оборони України наголошує, що у Соледарі тривають важкі бої. Після значних втрат росіяни вкотре замінили свої підрозділи й відправили до Соледара більше вагнерівців. Ворог намагається прорвати оборону наших військ і повністю захопити місто, але немає успіху.

Щодо дій ворога: завдяки зосередженню великої кількості штурмових груп та нехтуванням людськими втратами, окупанти фактично по своїх трупах зайшли до центру Соледара.

Нагадаю, що масові атаки на Соледар почалися десь 27 грудня. Місто Соледар розташовано на північ від Бахмута і наступ на Соледар — це частина ворожого наступу на Бахмут, який впродовж 6 місяців фронтальними атаками Росія не може взяти та пробити оборону ЗСУ.

Важливо, що на цих ділянках фронту - і біля Соледара, і біля Бахмута - за оцінками ворог втратив більше живої сили, ніж при штурмах Сєверодонецька та Лисичанська. Це означає, що у зоні Бахмута і Соледара українська армія проводить ефективну оборону, мета якої завдавати максимальних втрат ворогу. Ця ділянка фронту і далі залишається надзвичайно складною, тож очікуємо подальшої інформації від офіційних речників для обґрунтованих висновків.

Воєнний аналітик та військовослужбовець Сил спеціальних операцій ЗСУ В’ячеслав Целуйко зазначив, що Соледар — це лівий фланг оборони Бахмута. Його значення для росіян як тактичне, так і пропагандистське. Росіяни збиралися захопити Бахмут до 1 січня, бо їм потрібен хоч якийсь успіх. І вони обрали менш значущу ціль, яку намагаються захопити, попри втрати, щоб подати як успіх.

Росіяни зараз запозичують досвід кайзерівської армії 1918 року. Під час Першої світової війни німецька армія почала застосовувати штурмові групи. Невеликі, але добре оснащені. Ворог атакує дрібними підрозділами у різний час, тобто немає системи на широкій ділянці фронту. У дев‘яти випадках з десяти ці атаки не мають успіху. Росіяни намагаються атакувати не в одному місці, де піхотні сили могли б зазнати великих втрат, а навпаки - атакувати малими групами на широкому фронті, сподіваючись на те, що ЗСУ їх не виявить.

Сили спеціальних операцій намагаються перехопити ініціативу. Тобто, якщо віддавати противнику ініціативу, то рано чи пізно він досягне успіху. А тактика українських захисників спрямована на перехопленні ініціативи у противника. І ворог змушений витрачати додаткові сили на закріплення позицій, які захопив. Це зменшує ініціативу окупантів та сили.

Відмова офіційного Тбілісі у наданні комплексу "Бук"

В Україні дуже цікавий тиждень: нам поляки обіцяють танки, британці обіцяють танки, починаємо навчатися опановувати Patriot, Канада нам купує NASAMS, але Грузія стала у стійку щодо нашої пропозиції надати "Буки" та Javelin. І зрозуміло, що за лаштунками відмови офіційного Тбілісі стоять не гроші, а інші речі.

На думку Володимира Копчака, керівника Південно-Кавказької філії Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, це робочий момент тієї парадигми, у якій вже 11 місяців у режимі пікірування живе офіційний Київ і Тбілісі. Тому, що продаж хоч одного патрона за будь-якою схемою є політичним рішенням. Грузія живе у парадигмі Кремля та "аби не було війни". Україна зверталася до Грузії за більш ширшою номенклатурою і стосовно комплексу "Бук", і не в останній час були ці звернення, а у перші найважчі тижні повномасштабного вторгнення.

І тут треба пояснити позицію офіційного Тбілісі, яка не була унікальною, бо було глибоке переконання у падіння Києва за десять днів і таке інше. На той час і пів земної кулі в нас не вірили, але зараз дивує, що маніакальні та навіть напівсуїцидальна логіка офіційного Тбілісі — не вірити у те, що Росія в принципі може програти. Також протягом щонайменше останніх 10 років Грузія взагалі не займалася політикою протидії агресору так званих гібридних загроз. Найбільший парадокс, що самі грузини повністю за Україну. А така позиція уряду Грузії — це маркер тих дивних відносин, у яких перебуває Україна і Грузія.

Загроза з Білорусі

Володимир Копчак вважає, що загроза з Білорусі є на рівні обіцянок, така обіцянка Лукашенком була надана Путіну. Однак, чим менше перемог або чим більше поразок у росіян на різних ділянках фронту, тим менше ймовірність Лукашенку виконати свою обіцянку. Неформально Україна подає сигнали Білорусі, що вже формату 24 лютого не буде, а будуть удари на випередження. Кейс Макіївки мав психологічний вплив на білоруську військову аудиторію.

Ситуативно зараз загроза потенційного наступу з боку Білорусі, наприклад на Волинь, досить ефективно розв'язує головну задачу Кремля по інтернаціоналізації цієї війни, а також стосовно сковування та розпорошування Сил оборони України. Крім того, зараз жодного спротиву у Білорусі немає, бо партизанам, які діяли, вже дали по 20 років. У Білорусі десь 7-8 тисяч військовослужбовців, які віддані Лукашенку та виконають наказ. Тим більше якщо будуть створені змішані підрозділи з РФ без розпізнавальних знаків. Але все, що відбувається у Білорусі для нас є відкритою книжкою, нам все відомо.