Фортифікації на полі бою: бажане й реальне. Колонка Сергія Згурця

Про реалії будівництва фортифікаційних споруд в Україні

Зараз ворог намагається скористатися перевагою в живій силі, боєприпасах, техніці, і прагне протиснутися на певних ділянках фронту. Інтенсивність бойових зіткнень досить висока. За минулу добу, 11 лютого, було відбито 100 атак ворога, це високий показник. 2/3 зіткнень відбулося на Авдіївці, Мар'їнці, 19 боєзіткнень навколо Бахмута.

Звісно, коли ми перебуваємо в обороні, то згадуємо про те, що добре б мати гарні фортифікаційні та інженерні споруди для захисту наших оборонців. Це є вкрай актуальним і в контексті Авдіївки, де нові лінії оборони вже мають бути готові незалежно від того, чи доведеться нам на них відступати, чи ні. Так само щодо наступу ворога в напрямку Часового Яра. Аналітики Deep State сьогодні 12 лютого написали, що місцевість навколо населеного пункту Часів Яр можна зробити неприступною, але цитую: історія з побудовою інженерно-фортифікаційних споруд та підготовкою до оборони знову залишає бажати кращого. Це не може не турбувати. Чому так? Що в нас з фортифікаціями?

Трохи подробиць для розуміння. Нагадаю, що вперше про потреби фортифікацій сказав президент України Володимир Зеленський за підсумками Ставки Верховного Головнокомандувача ще 30 листопада 2023 року. Тоді було названо фактично усі області, тобто фортифікація потрібна всюди. На це потім були виділені досить значні кошти. У січні 2024 року уряд заявив, що на це буде скеровано 17,5 млрд гривень, як на будівництво інженерно-технічних, так і фортифікаційних споруд. Потім було виділено ще додатково 2,5 млрд гривень, як було сказано профільним відомствам та обласним державним адміністраціям.

Про хід робіт з фортифікацій публічно звітував вже знятий з посади командувач Об'єднаних сил ЗСУ генерал Сергій Наєв, який казав, що з червня 2022 року по січень 2024 року на кордоні з РФ і Білоруссю побудовані нові фортифікаційні лінії з ровами, дотами й новими опорними пунктами. І, що щільність мінно-вибухових загороджень була збільшена аж у 16 разів. За словами генерала, розбудовою оборонних рубежів тоді займалися приватні компанії під керівництвом військових інженерів.

Але це оптимістична сторона медалі, є й зворотна, деталі якої вимушений переповісти. Спілкуючись з чиновниками та з військовими, виявилося, що не в усіх областях роботи йдуть швидко. Є низка причин, які це гальмують. Які це причини? Назву три проблеми. Перша - значна частина часу витрачена або й досі витрачається на узгодження проєктів фортифікацій на кожній ділянці, узгодження кошторисів під ці ділянки. Мені кажуть, що потрібно було брати типові проєкти, привʼязувати ці проєкти до місцевості та будувати без кошторису, а потім отримувати гроші постфактум. Але так бояться робити, тому що потім будуть мати проблеми з ДБР, які неодмінно зʼявляться. З цієї причини приватні компанії на підряд з будівництва цих фортифікацій йти не поспішають, а державні компанії не мають достатніх потужностей.

Друга проблема стосується залучення робітників. Виявляється, що дефіцит людей, важкі умови й терміновість продукують певні очікування щодо зарплати, але є нормативи на оплату трудовитрат, які обмежуються цими кошторисами. Тобто ця зарплата не може бути високою, тому в деяких областях або на певних ділянках прогрес менший, ніж міг би бути попри те, що гроші формально на ці потреби існують.

І третє - окрім того, що треба вирити рови, встановити бетонні "зуби дракона" та закопати бетонні доти, що називається фортифікацією, ще треба все правильно замінувати, наприклад, встановити протитанкові міни. За радянських нормативів була норма - на 1 км потрібна 1 тис. мін. Зараз ці показники збільшені у 5-6 разів. Нагадаю, що на півночі, на основних ділянках наступу противника, вже було встановлено 500 тис. протитанкових мін. Але виявляється, що де-факто цього замало, потрібно мін десь в межах 4 млн. Чи є в нас ці протитанкові міни? - запитав я. Відповідь була такою: у нас є певний дефіцит мін ТМ-62. Зазначу, що це основна протитанкова радянська міна. У нас ці міни не виробляються, є лише певний запас підривачів до цих мін. Тобто нам потрібно шукати такі міни й купувати на зовнішньому ринку до того часу, як опануємо виготовлення гексогену чи тротилу.

Все це має відношення до роботи нашої промисловості. І це не всі складнощі, які стосуються поточних заходів фортифікацій та інженерного облаштування фронту, хоча для захисту життя солдатів у форматі нашої оборони це має вкрай актуальне значення. Тож увага до традиційних форм забезпечення бойових дій повинна бути не менше, ніж до створення нових родів військ, на кшталт безпілотних систем, тому що з розвитком нових технологій треба не забувати ті базові речі, які забезпечують ефективну оборону на лінії фронту.

Про фронт - Авдіївка 

Віктор Кевлюк, військовий експерт Центру оборонних стратегій, полковник запасу ЗСУ, вважає, що противник нарешті визначився, що він близький до успіху в районі Авдіївки й просувається самим незручним для нас шляхом. За минулу добу ворог просунувся у приватному секторі на південний схід від Коксохіму, контролює значну частину цієї приватної забудови, пройшовши приблизно 200 м. У цьому районі окупанти втратили темп наступу. Однак вони також намагаються пробитись у район пожежно-рятувальної частини міста та прорватися якомога глибше в 9-й квартал. Якщо противнику вдасться це зробити, то, на жаль, наша оборона втратить цілісність та стійкість, а подальша оборона міста буде мати опосередкований характер або ж можна з Авдіївки відступати, адже утримувати її не вдасться. Крім того, загарбник пробує просуватися в районі Залізничого провулка на півночі Авдіївки, на схід від Невельського.

Полковник запасу ЗСУ додав, що важкі запеклі бої тривають навколо Новокалинового, Новобахмутівки, на околицях самої Авдіївки. Біля Тоненького, Сєверного, Первомайського ворог продовжує спроби перерізати основний логістичний маршрут з Ласточкиного в Авдіївку. Формально ця магістраль вже перебуває під ворожим вогневим контролем. Сьогодні, 12 лютого, командування оперативно-стратегічного угруповання військ "Таврія" анонсувало якісь зміни на цій ділянці, але що це за зміни сказано не було. Можливо, на противника чекає сюрприз.

Військовий експерт Центру оборонних стратегій зауважив, що ворог своїми діями в Авдіївці намагається підштовхнути нас до Бахмутського сценарію, аби знищуючи місто, далі просуватися по руїнах. Однак Авдіївка – специфічне місто, відповідно, складаються і специфічні обставини. Противник відмовився від лобового штурму Коксохіму і намагається обійти його з півночі. Тобто ми спостерігаємо дещо іншу оперативну картину.

Про масштабні кадрові зміни у ЗСУ

Віктор Кевлюк дав коментар щодо масової хвилі замін у військовому керівництві, зазначивши, що не варто чекати у зв'язку з цим втрати стабільності управляння. Штаби залишилися ті самі, люди на управлінні організації зв'язку також ті самі. Безумовно, зміниться стиль роботи, адже нові посадові особи займають крісла командирів та командувачів. З іншого боку відбувається одночасна заміна 16 генералів на інших посадових осіб. Кевлюк не може пригадати такого випадку в історії війн, щоб так масово заміняли керівництво. Це може бути викликано, з одного боку, зміною стратегії, яку Україна цього року обирає собі як керівну лінію, а з іншого боку, однак пан Віктор хотів би помилитися, це схоже на те, що нас починають готувати до укладання миру.