Чинники, які визначатимуть ситуацію на лінії фронту у 2024 році. Колонка Сергія Згурця

Ракетна атака РФ 8 січня

У ніч на 8 січня РФ здійснила чергову ракетну атаку по Україні, і відмінність від ворожих нападів 29 грудня та 2 січня полягала у більшій кількості ракет, що летять по балістичній траєкторії. Загалом ворог цього разу використав 25 балістичних чи квазібалістичних ракет. При цьому, такі цілі, як "кинджали", Х-22, балістичний "Іскандер-М" та ракети від комплексів С-300 чи С-400, наша ППО може збивати лише системами Patriot або SAMP/T, яких недостатньо для прикриття усієї території країни з однаковою щільністю.

Ворог цього разу намагався влучити не в цілі на Київщині, де розміщені Patriot, як це було минулого разу, а у Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій та Хмельницькій областях, тобто там, де прикриття Patriot немає. Тож балістичні ворожі ракети не були збиті. Хоча, як повідомило командування Повітряних сил, не всі ворожі ракети, які не вдалося збити, досягли своїх цілей.

Щодо крилатих ракет Х-101, то цього разу ворогом було запущено їх менше, ніж у попередніх атаках, лише 24. А 18 з цих крилатих ракет було знищено, так само як і всі 8 Shahed-136. Можна припустити, що противник і далі буде комбінувати різні підходи для завдання ударів. У повітряному просторі буде й далі відбуватися протистояння і засобів нападу, і засобів захисту. А успіх наших Повітряних сил буде залежати від найбільш ефективного поєднання сил, засобів та навичок розрахунків ЗРК з використанням оптимальних алгоритмів протидії. І ці алгоритми потрібно вдосконалювати для боротьби вже з носіями балістичних ракет і на території РФ. Це насправді може посилити наші можливості для того, аби менше балістичних ракет долітало до наших міст на території України. Ці алгоритми чи тактики протидії ворогу наразі опрацьовуються в небі, на морі й на суходолі.

Сценарії протидії ворогу

А коли ми говоримо про бойові дії на землі, то це лінія зіткнення десь 750 км, і тут загарбник робить ставку насамперед на кількісну перевагу у живій силі. А ми у відповідь говоримо про потреби у мобілізації, і це правильно. Але мобілізація - це не стільки збільшення кількості піхоти чи штурмовиків в окопах, тому що шлях до збільшення живої сили, коли за найдешевший ресурс РФ ми повинні платити найдорожчим, нашими людьми, то це зовсім не наш сценарій. Треба думати над тим, як не дозволити ворогу мати зиск від кількісної переваги на полі бою. Проаналізуємо, чи є насправді глухий кут, патова ситуація, про яку свого часу говорив Валерій Залужний, коментуючи, що обидві сторони досягли максимального технологічного рівня.

Пару днів тому вийшла велика публікація в журналі Foreign Policy, де оцінювалися сценарії. Один з авторів, який представляє британський інститут RUSI, що займається дослідженням проблем українсько-російської війни, зробив кілька важливих висновків. Вони полягають у тому, що наразі немає жодного глухого кута, тому що і Москва, і Київ зараз перебувають у гонитві за відновленням наступальної бойової сили. У конфлікті такого масштабу важливе значення має час. І все буде залежати від того, хто у першій половині 2024 року краще й більше забезпечить, накопичить та підготує резервів, хто більше завдасть ураження противнику на лінії фронту.

Ці чинники будуть певним чином визначати ситуацію на лінії фронту. Коли ми говоримо про ймовірні сценарії, то експерти RUSI припускають, що з одного боку Україна матиме всі можливості для відновлення наступальних операцій та забезпечить деградацію російських військових сил і потужностей до того рівня, що можна буде потім говорити про якісь переговори з кращими важелями впливу на Росію для навʼязування міцного миру. А є інший варіант, коли затримки постачання озброєнь і підготовка персоналу відбуватиметься достатньо повільно, і це негативно вплине на спроможності України діяти у війні на виснаження. Виходячи з цих двох сценаріїв, було відокремлено основні напрямки посилення української військової потужності. І це насамперед покращення підготовки особового складу, підвищення постачання необхідних зразків озброєнь і насамперед боєприпасів.

Вибудовування військово-промислової бази в Україні

Павло Верхняцький, директор та керуючий партнер СOSA, член співкоординатор Робочої групи з питань безпеки та аерокосмічної галузі Американсько-української ділової ради (USUBC), вважає, що підтримка США України буде продовжуватися, а також паралельно має нарощуватися наша спроможність виробляти зброю у себе. Великий фінансовий пакет від США у $61 млрд має бути затверджений Конгресом. Події останніх днів також підтверджують, що це має відбутися. На його думку, політика США щодо України не змінюється.

Директор та керуючий партнер СOSA зазначив, що вибудовування військово-промислової бази в Україні має не тільки підтримати нас самих, а у перспективі можемо і підтримувати наших партнерів. Якщо ми подивимося зараз, наскільки вистачає зброї, боєприпасів у Європі та у США, то для великих глобальних якихось подій цього може бути недостатньо. Не буде дивним, якщо Україна стане одним з гравців на цьому полі, це може звучати зараз наївно, але треба дивитися ширше. Все залежить від потреби світу у зброї, на жаль, така потреба зростає. Авторитарні країни підіймають голови, демократичний світ має цьому протистояти, тому масштаб потреби у зброї наростає. Звичайно, американські компанії мають замовлення по всьому світу, але на сьогодні ці потреби для великих подій не задовольняються.

Верхняцький зауважив, що має бути оцінка з боку Генштабу та Міноборони, що нам потрібно та яка зброя показала себе добре у тих умовах, в яких воюють ЗСУ. Саме з цього має випливати, що нам потрібно, та підбирати під проєкти іноземних партнерів. Треба не хаотично обирати проєкти, а системно та відповідно до наших потреб.