Чого досягли Україна та Росія у 2024 році: підсумки для фронту та перспективи миру. Пояснюємо

Еспресо розповість про основні битви 2024 року, виклики та перспективи російсько-української війни, яка стала не лише питанням територіальної цілісності України, але й боротьбою за демократичні цінності та міжнародний порядок.

Україна втратила за рік площу, як чотири Києва, натомість росіяни – 0,63% чоловіків РФ 

Інфографіка Еспресо

Згідно з інформацією українського Генштабу, за 2024 рік ЗСУ відмінусували понад 420 тис. російських військових. Для порівняння, за весь 2022 рік втрати окупантів становили 105 тис. людей, у 2023 році це число подвоїлося – 255 тис. солдатів. Тобто ці дані свідчать, що Росія кожного року збільшує свої зусилля, щоб максимально просуватися вглиб України, однак щороку число втрат окупантів лише подвоюється. До слова, у РФ живе близько 66 млн чоловіків, тобто за рік вони втратили 0,63% від цієї кількості, а загалом за майже три роки війни – близько 1%. 

Колосальні втрати у живій силі (більше, ніж задекларовані армії Великої Британії, Німеччини та Франції разом узяті), принесли досить скромні результати. За даними UA War Infographics та Deep State, територіальні здобутки Росії за цей рік становлять приблизно 3 160 квадратних кілометрів української території. Для візуального уявлення, це майже як чотири міста Київ, або сумарна площа Лондона, Берліна та Мадрида. Однак у порівнянні з минулим роком, коли росіяни захопили лише близько 150 квадратних кілометрів, це відчутний стрибок – у майже 21 раз більше. 

Карта deepstatemap на початку і в кінці року

З іншої сторони, чи ці 3,1 тис. квадратних кілометрів варті життя сотень тисяч росіян? Риторичне питання. На підсумковій пресконференції диктатор Кремля Володимир Путін заявив, що цю "двіжуху" треба було починати раніше. Тобто російське керівництво не лише визнає свої стратегічні помилки, а й публічно демонструє байдужість до втрат серед власного населення. 

Читайте також: Війна як "двіжуха". Путін визнав, що нищити Україну — це розвага для росіян від нудьги

Хоч Путін вважає, що активізація агресивної політики проти України раніше могла б призвести до швидшого досягнення його геополітичних амбіцій, однак реальність показує зворотне: витрачені колосальні ресурси, сотні тисячі загиблих, міжнародна ізоляція та економічна деградація Росії поступово стають непосильним тягарем для держави-терориста. 

Попри російський натиск та у рази більші можливості РФ, України продовжує захищати свої території, демонструючи стійкість, а світ – міжнародну згуртованість, хоч і присутня певна невизначеність через повернення у Білий дім Дональда Трампа. Та наявна західна підтримка, технологічні досягнення у сфері оборони та шалений опір окупантам допомагають протистояти ворогу вже майже три роки. 

Головні битви 2024 року: від втрати Авдіївки до захоплення Суджі

воїни ЗСУ, фото: Генштаб

У більшості війна – це про солдатів, які знищують противників та захоплюють чи повертають територію. Відповідно, якщо аналізувати ситуацію на фронті цього року з попереднім, то як кажуть в Одесі, помітна велика різниця. 

Адже 2023 рік почався на дуже оптимістичних тонах внаслідок успіхів кінця 2022 року (Слобожанський контрнаступ та звільнення Херсона). Суспільні очікування були такі, що медіа та високопосадовці говорили про "каву в Криму" вже влітку, мовляв, ЗСУ зможуть потіснити окупантів не лише з захоплених територій від 22 лютого 2022 року, але й тих, які вони окупували ще у 2014 році. Однак, якщо у 2022 році росіяни не були готові до масштабів відсічі з боку українських сил, то у 2023 році вони змінили стратегію. 

Доставивши ще більше людей та техніки, а також окопавшись і наставивши мінних полів, російська армія була готова до ще одного українського контрнаступу. Тим більше, що всі знали, де він буде – на півдні. Захід же не надав всієї обіцяною військової техніки, а не маючи підтримки з повітря, ЗСУ було дуже складно просуватися і проривати лінії російської оборони. У підсумку літній контрнаступ 2023 року не дав очікуваних результатів, було витрачено чимало ресурсів, в тому числі і людських, що призвело до осінньої кризи з мобілізацією. 

Читайте також: Як почався, розгортався і зупинився літній контрнаступ України: детальний аналіз від The Washington Post

Тоді військове керівництво почало говорити про потребу у сотнях тисяч солдатів, однак влада довго зважувала всі "за" і "проти" цієї суспільно чутливої теми і лише у травні 2024 року змінила мобілізаційне законодавство, зокрема, зменшивши мобілізаційний вік з 27 до 25 років.

Тим часом інша криза прийшла з-за океану. Адже восени у США республіканські конгресмени та сенатори почали опиратися президенту Байдену і його законопроєкту про виділення додаткових 60 млрд доларів допомоги Україні. Чому, бо у США стартували передвиборчі перегони, а питання України стало надважливим для здобуття електоральної підтримки, і, можливо, саме воно принесло Дональду Трампу перемогу. Хай там як, але політичні суперечки у США затягнулися на пів року, лише у квітні 2024 року американці виділили гроші, коли вже на початку року їх не було у фондах Пентагону. Тобто кілька місяців ЗСУ недотримували ні снарядів, ні іншої амуніції та техніки. 

Крім цього, на початку цього року змінився головнокомандувач ЗСУ – 8 лютого президент поміняв Валерія Залужного на Олександра Сирського. Відповідно, останній також почав змінювати управлінську вертикаль у війську, підлаштовуючи її під свій стиль та бачення. 

Все це важливо, бо показує контекст початку 2024 року, коли з одного боку, не вистачало людей, а з іншого – зброї та були внутрішні перестановки. Цим скористалися росіяни, які ще від жовтня 2023 року почали активно тиснути на Авдіївку – стратегічно важливе місто, яке всього за 10 км від Донецька. Після важких боїв, 17 лютого у ЗСУ офіційно повідомили, що Сили оборони залишили Авдіївку. З того часу на Донеччині почалося невпинне просування росіян все далі на захід. 

Однак окупанти не обмежилися лише Донбасом, а також спробували прорвати лінію оборони на Харківщині. 10 травня розпочалися бої на півночі цієї області. Росіяни захопили декілька прикордонних населених пунктів і криваві бої точилися у Вовчанську, як наслідок – це місто, фактично, знищене і люди там не живуть. 

Читайте також: Загострення ситуації на Слобожанщині: чи є загроза наступу росіян на Харків й Суми? Пояснюємо

Влітку росіяни зосередили свої сили на тому, щоб окупувати південну Донеччину. Попри рекордні середні щоденні втрати, які сягали понад 1,5 тис. особового складу, окупанти щомісяця нарощували темпи просування. Зокрема, 1 жовтня захопили місто-фортецю Вугледар, 30 жовтня – Селидове, а також десятки сіл. Зараз під загрозою оточення Велика Новосілка та Покровськ, втрата яких відкриває шлях для сухопутної війни у новій області – на Дніпропетровщині. Крім того, Покровськ важливий тим, що є логістичним шляхом постачання, а також тут працюють останні українські шахти, де добувають коксівне вугілля, без якого половина вітчизняної металургії може зупинитися.

Також критична ситуація склалася в місті Курахове, яке вже частково захоплене, однак ЗСУ продовжують стримувати ворога у запеклих міських боях, що дозволило значно уповільнити наступ окупантів на цьому напрямку. 

Читайте також: Критичний момент війни: чому росіяни просуваються все швидше і чи може Україна їх зупинити. Пояснюємо

Чому росіянам вдалося так багато просунутися? Ветеран російсько-української війни, екскомандир роти батальйону Айдар Євген Дикий в інтерв'ю Radio NV відзначив, що по всій лінії фронту росіяни переважають у чисельному співвідношенні і це найважливіша причина їх просування. Тобто мова про брак військового персоналу через проблеми мобілізації. Як пояснював в інтерв’ю Українській правді керівник фонду "Повернись живим" Тарас Чмут, для просування росіяни використовують тактику "просочування" малими групами, метр за метром витісняючи українських військових. Однак, як сказав в етері Еспресо директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець, хоч "фронт тріщить, але не сиплеться". Тобто просування росіян не означає прориву, а українська армія "успішно застосовує маневрову оборону, завдаючи ворогу значних втрат та виграючи час для укріплення позицій", наголошує директор аналітичної організації New Geopolitics Research Network Михайло Самусь. 

скріншот з відео: українські воїни на російсько-українському кордоні

Щодо української сторони, то найважливішим військовим здобутком у 2024 році стала Курська операція ЗСУ, яку розпочали 6 серпня. Українські війська перетнули російський кордон поблизу міста Суджа та швидко просунулися вглиб території, взявши під контроль кілька населених пунктів. У підсумку приблизно 1,2 тис. квадратних кілометрів РФ були під контролем України. Це стало першою масштабною операцією ЗСУ на російській території з початку повномасштабного вторгнення та показало всьому світу ілюзорність "червоних ліній" Кремля, якими той лякає, постійно згадуючи про ядерну зброю, якщо щось йде не по їхньому сценарію. 

Читайте також: Війна заглиблюється в Росію: як український наступ у Курській області змінює динаміку конфлікту. Пояснюємо

Заявленою метою української операції було випередити росіян, які готувалися до наступу на цьому напрямку і створити свою "буферну зону" для захисту прикордонних українських територій від обстрілів та зменшення військового потенціалу противника. Станом на грудень 2024 року українські сили продовжують утримувати контроль над частиною Курської області, хоча за кілька місяців змушені були поступитися майже половиною з того, що вдалося здобути у перші дні. 

Війна на Курщині також відкрила нову сторінку конфлікту. Оскільки саме на цьому напрямку росіяни почали використовувати ще й солдат КНДР, тобто офіційно з’явився третій учасник цієї війни. За словами президента України, кількість убитих та поранених північнокорейських військових на Курщині вже перевищує 3 тисячі осіб, також є ризик збільшення кількості солдат КНДР найближчим часом. Однак вступ у війну північнокорейців спровокував відповідь від адміністрації Байдена, яка таки дозволила бити далекобійними ракетами по території РФ, хоча до цього була категорично проти такого рішення. 

Читайте також: Сувора дисципліна та любов до порнографії: якими є північнокорейські солдати, що воюють проти України. Пояснюємо

Останнім часом все більше говорять, що є загроза російських проривів на Запоріжжі та Херсонщині. Однак, як відзначають експерти, у ворога немає достатніх ресурсів для реалізації задуманого. До того ж ЗСУ діють на випередження, щоб не дозволити росіянам форсувати Дніпро. Поки що українська розвідка не фіксує формування наступального угруповання на Херсонщині.

Читайте також: Боротьба за піщані фортеці: як Україна відвойовує Кінбурнську та Тендрівську коси. Пояснюємо 

Внутрішні виклики: мобілізація, боротьба з корупцією, реформи армії

Повномасштабна війна наближається до третього року протистояння. Якщо росіяни зазнали сотень тисяч втрат солдат, то зрозуміло, що Україна також втратила багато військових. Скільки точно? Відповідь на це питання різниться. 

У вересні видання The Wall Street Journal писало, що сумарні втрати обох країн вже досягли мільйона людей. The Economist кажуть, що Україна могла втратити від 60 до 100 тисяч військових загиблими, ще близько 400 тисяч, ймовірно, поранені. Однак президент України спростував ці дані, сказавши, що Україна втратила 43 тис. військових за час повномасштабної війни, однак не озвучив, чи мова також про зниклих безвісти. 

Великі втрати й втома військових, які не можуть демобілізуватися, бо відповідний законопроєкт досі не можуть погодити у Міноборони, призвели до зростання ще однієї важливої проблеми – самовільного залишення частин (СЗЧ). Восени у найкритичніший момент близько 100 тис. солдатів могли бути в СЗЧ. Однак депутати напрацювали певні зміни законодавства, які дозволили повернутися частині військових без кримінальної відповідальності. 

Читайте також: СЗЧ як сигнал проблем: приклад Гнезділова – наслідки затяжної війни чи криза ротаційної системи. Пояснюємо

Попри зростання мобілізації у перші місяці після зміни законодавства, восени ці темпи знову значно знизилися, що ускладнює формування резервів та, словами експертів, навіть не покриває бойові втрати. Випадки бусифікації також не додають популярності мобілізації. 

Читайте також: "Тотальна бусифікація". Чи дійсно проблема така страшна, як її описують 

Така ситуація інколи змушує перекваліфіковувати спеціалістів у піхотинців. Наприклад, були випадки переведення медперсоналу у стрільців. На це відреагував президент і на початку грудня підписав указ, який заборонив такі дії. Також західні медіа писали, що Генштаб ЗСУ наказав відправляти військових ППО на фронт через брак піхоти. Хоча згодом у Генштабі спростували таку інформацію, назвавши ці дані "недостовірними і некоректними".

У підсумку, як говорять американські високопосадовці, теперішня проблема України не у кількості зброї, а саме в кількості людей. Зокрема, як сказав у листопаді радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван, світ не помітив особливої різниці на полі бою ні коли Україні надали танки, ні коли надали літаки: "Ми вважаємо, жодна система озброєнь не має вирішального значення у цій битві. Йдеться про людські ресурси, і, на нашу думку, Україні потрібно зробити більше, щоб зміцнити свої позиції з точки зору кількості сил, які вона має на лінії фронту".

Крім цього, у США вже довгий час закликають українську владу знизити мобілізаційний вік до 18 років. Та Володимир Зеленський, відповідаючи на це питання під час пресконференції в Брюсселі 19 грудня, заявив: "Якщо людина без зброї, яка різниця — 20 років їй чи тридцять? Різниці немає". Зеленський наголосив, що пріоритетом є зброя, а не кількість військових, адже деякі бригади залишаються недоукомплектованими. Він також зазначив, що лише дві з 14 бригад пройшли підготовку за кордоном через дефіцит озброєння. За словами президента, сучасна війна у першу чергу залежить від технологій — ракет, дронів, далекобійної артилерії та ППО.

За цей рік український оборонно-промисловий комплекс зміг похвалитися декількома новими розробками, які вже допомагають ЗСУ. Крім різного роду дронів, мова йде також про ракету-дрон "Паляниця" та ракету-дрон "Пекло", які вже вийшли на серійне виробництво. Крім цього, свої власні крилаті й балістичні ракети Україна, можливо, матиме вже 2025 році. Також в країні почали виготовляти свої боєприпаси. Однак як відзначають у The Washington Post, "несправні мінометні снаряди породжують звинувачення в корупції в оборонній промисловості України". А корупція у військових закупівлях є суттєвою потенційною перешкодою для майбутньої допомоги та інвестицій, підриваючи довіру суспільства та міжнародних партнерів, тому боротьба з нею є також надважливою.  

Читайте також: Шлях до перемоги: як український ОПК долає історичні труднощі та залучає міжнародні компанії. Пояснюємо

Також варто сказати про реформи в українській армії, яка після Революції гідності, чітко взяла курс на впровадження натівських стандартів та підходів. Зокрема, ЗСУ намагаються повернути такі військово-оперативні тактичні з'єднання як дивізія чи армійський корпус, щоб подолати певний хаос в управлінні армією, який призводить до невиконання бойових завдань та невиправданих втрат. За словами командира 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Дениса Прокопенко (Редіс), зараз на місцях армія часто залежить від дзвінків вищого керівництва та "ручного управління ротами та батальйонами", що не додає їй ефективності, а генерали не мають чіткої відповідальності за свої дії. 

Читайте також: Чітка структура, відповідальність генералів і ніякого ручного управління: чому в Україні хочуть повернути дивізії та армійські корпуси

Зовнішні виклики: вплив політики Трампа та можливі переговори з Росією

фото: Getty Images

Ні для кого не секрет, що обрання Дональда Трампа президентом США вплине на підтримку України у 2025 році. Але відкритим є питання, якою ця підтримка буде? Адже Трамп постійно заявляє про намір швидко завершити війну в Україні, коли 20 січня офіційно вступить на посаду. Тому він точно буде використовувати американську підтримку як важіль впливу як на Україну, так і на Росію. Адже він може як скоротити чи повністю припинити допомогу Україні, так і максимально її наростити. 

Читайте також: Мирна угода в обмін на що: які сценарії завершення війни розглядає Дональд Трамп. Пояснюємо

Якщо позицію президента Зеленського вже вдалося схилити на бік переговорів, принаймні про це сигналізують заяви української влади, зокрема, що повернення Криму треба вирішувати дипломатично, то на позицію диктатор РФ Путіна треба ще вплинути. Адже свою територіальну ціль росіяни прописали у конституції ще восени 2022 року – захопити не лише Донецьку та Луганську області, але й Запорізьку та Херсонську. Можливо, стратегічні зміни стануться під час зустрічі Трампа й Путіна, на яку чекає новий президент США. У будь-якому разі, Трамп хоче зупинити Путіна у формуванні нового світового порядку. Деякі аналітики вважають, що він розглядає диктатора Кремля, як "пішака" у більш глобальній грі з Китаєм.

Та через кардинально різні позиції Києва та Москви, всі ці переговори можуть призвести до заморожування конфлікту без розв'язання ключових питань. Можливо, мирну угоду підпишуть вже після виборів в Україні. Та для України так чи інакше актуальним залишається питання безпеки, адже які гарантії, що Росія знову не нападе, після можливого перемир’я і перегрупування своїх сил? Тому українська влада наполягає на вступі в НАТО (це є першочерговим у Плані перемоги президента Зеленського), однак також розуміє, що поки всі країни не є згодні з цим. Тому Київ вивчає пропозиції пов’язані з розміщенням європейських військ на лінії розмежування. Цю ідею активно проштовхує президент Франції. Однак для України також важлива участь США в цьому процесі. 

Читайте також: Миротворча місія в Україні: фантазії Макрона чи дієвий сценарій для перемир’я. Пояснюємо

Варто не забувати, що багато країн всіляко підтримують Україну, однак вибори та політичні дискусії всередині цих держав можуть несподівано змінити ситуацію. Напевно тому й президент Зеленський нещодавно поміняв десятки українських послів. Він зауважив, що "зовнішньополітична робота наступного року буде ще більш напруженою, ніж цьогоріч, наступний рік повинен стати часом встановлення миру – надійного миру".

Видання Foreign Affairs відзначає, що лише добре продумана безпекова угода зможе дати можливість Україні зосередитися на економічному відновленні та демократії, а не на тому, щоб стати державою-фортецею. Як пише історик і політичний оглядач Тімоті Гартон Еш у статті для The Guardian, війна в Україні у будь-якому випадку закінчиться миром, однак він буде більш вигідним, або Києву, або Москві. І саме про це зараз основні закулісні дискусії, як зробити українську переговорну позицію сильною, попри непевність на полі бою. Доктор історичних наук, політолог Вадим Денисенко в етері Еспресо висловив думку, що перемовини щодо війни в Україні мали б початися у лютому 2025 року, однак, якщо не вдасться домовитися до кінця травня, тоді війна знову може зайти в новий цикл протистояння. 

Хоча точні прогнози щодо розвитку війни в Україні у 2025 році залишаються невизначеними, однак українська влада та суспільство сигналізують про певну надію на досягненні миру через дипломатичні зусилля та міжнародну підтримку. Але ця надія не може чарівним чином захистити, тому Україна намагається бути готовою до різних сценаріїв та продовжує зміцнювати свою обороноздатність. Адже лише потужні Збройні сили України здатні захисти державу від російської агресії.